Евтаназія – це відмова любити себе

На дев’ятій зустрічі в рамках онлайн-школи «Як зберегти любов у стосунках», пані Наталія Цюпка – менеджерка з розвитку школи біоетики УКУ та докторантка Академії в Римі, розкрила тему «Солодка смерть – як брак справжньої любові». Говорили про поняття евтаназії, в яких країнах дозволена, як католицька церква ставиться до такої діяльностіта як спілкуватись з тими, хто схиляється до евтаназії. А вблоці запитань-відповідей детальніше обговорили про паліативну допомогу, штучну кому та різні знеболюючі препарати.

Вперше евтаназія була легалізована в Нідерландах у 2005 році, створивши протокол, під який підпадали діти. Основні умови активної евтаназії дітей даного протоколу: наявність безнадійних та незносних страждань; згода обох батьків; наявність попередніх медичних консультацій; уважне виконання. А вже 1939 року в Німеччині прийнятий закон про евтаназію психічно хворих людей. Легалізація евтаназії транслюється так, що обов’язок лікаря полягає не тільки в тому, щоб поновлювати здоров’я, а й у тому, щоб полегшити муки та страждання, спричинені хворобами, коли вже немає надії на видужання і лише смерть зможе допомогти.

Чи активна евтаназія може бути ліком для позбавлення страждань та болю? Евтаназія з грецької перекладається як добра смерть. Світ позбавлений любові – перебуває у постійному страху болю, страждання та смерті. Ідеологія «солодкої смерті» опублікована в «Маніфесті евтаназії» та відписана 40 відомими людьми, зокрема і Лауреатами Нобелівської премії. Вони стверджують, що не морально приймати чи нав’язувати терпіння. А потрібно вірити у цінність та гідність індивіда, з чого випливає необхідність дозволити йому самому вільно раціонально розпорядитися власною долею.

Евтаназія у медичній термінології – це практика переривання життя пацієнта з метою обмеження його страждань. Пацієнт, про якого іде мова, є смертельно хворим, або ж відчуває сильний біль та переживає страждання. Виділяють такі основні причини евтаназії: соціальні; економічні; гуманного порядку; ідеального порядку. Пряма евтаназія – це таке втручання, яке і саме по собі, і в намірі особи скероване на пришвидшення чи заподіяння смерті. Непряма евтаназія – це таке втручання, яке хоч і може пришвидшити смерть хворого, але не має це за свою пряму ціль. Активна – смерть заподіяна в наслідок певної дії чи вчинку. Пасивна – якщо смерть настала внаслідок невиконання якогось учинку чи необхідного втручання. Може бути ще добровільна або недобровільна евтаназія, або асистоване самогубство, коли лікар не вирішує долю людини, а лише надає рецепт та інструкцію.

Зараз евтаназія легалізована в чималій кількості країн: Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Колумбія, Канада, Іспанія, Нова Зеландія, Португалія, Швейцарія (асистоване самогубство і для іноземних громадян). Щодо нашої країни, то Законодавство України про охорону здоров’я ст. 52, №3 говорить: «Медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії, тобто навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковного хворого, з метою припинення його страждань». Окреслює: «Активні заходи на підтримання життя припиняються тоді, коли стан людини визначається як незворотна смерть». А в енцикліці Папи «EVANGELIUM VITAE» описується, що евтаназія – це дія чи бездіяльність, що за своєю природою чи наміром виконавця спричинює смерть з метою зняття всіх страждань.

Католицька церква в «DONUM VITAE, 4», чітко голосить: «Недоторканість права на життя «з моменту зачаття аж до смерті» невинної людини є знаком і вимогою недоторканості особи, якій Творець подарував життя». А в «EVANGELIUM VITAE, 65» говориться: «У згоді з навчанням моїх попередників і в спілкуванні з єпископами католицької церкви, я підтверджую, що евтаназія є серйозним порушенням Закону Божого, як моральне неприпустимесвідоме вбивство людської особи».

«Декларація про евтаназію, ІІ» публікує: «Ніхто і ніщо в жодному разі не може дозволити вбивства невинної людської істоти: чи то плода, чи ембріона, дитини чи дорослого, старої людини, невиліковно хворої чи тої, яка знаходиться при смерті, крім того, нікому не дозволено просити про таке вбивство чи для себе самого, чи для іншої людини, яка довірила турботу про себе, погоджуватись на це, явно чи неявно, і жодна влада не може законно рекомендувати чи дозволити такий акт. Тут постає суттєве питання про порушення Божого закону, про образу гідності людської особи, про злочин проти життя, про замах проти людини, як такої».

Тому можемо виокремити чіткий висновок, що нікому не дозволено зазіхати на життя невинної особи, кожен має обов’язок провадити життя згідно з Божим планом, а навмисне спричинення власної смерті або самогубство рівнозначне вбивству. Евтаназія – це відмова любити себе, відкинення природного інстинкту самозбереження, втеча від обов’язків справедливості та милосердя стосовно ближнього, спільноти та всього суспільства. Часто благання важко хворої людини про смерть – це розпачливе прохання про допомогу та любов. Значення страждання та смерті в останній фазі життя має особливе місце у Божому плані спасіння – це свідчення участі у Христовому стражданні та знаком приєднання до Його відкупительної жертви. З «Декларації про евтаназію, IV», маємо зрозуміти, що життя – це дар Бога, а смерть –неминуча, тож необхідно, щоб ми ніяким способом не випереджали годину смерті, спромоглися прийняти її в повній свідомості нашої відповідальності та гідності.