Ні війні та близькість з усіма жертвами
Понад століття Святий Престол, із зростаючою частотою заяв, зумовленою загостренням воєнних загроз і застосуванням дедалі витонченішої та руйнівнішої зброї, рішуче проголошує своє «ні» війні. Від пророчого заклику Бенедикта XV проти «даремного кровопролиття» Великої війни до слів, які щоразу повторює Папа Франциск про війну як поразку людства, навчання Єпископів Риму прояснювало і поглиблювало, що не буває «справедливих війн» і що також право на самооборону повинно бути пропорційним, як вчить Катехизм Католицької Церкви.
Від початку воєнної агресії, яку Росія розв’язала проти України, а також протягом останніх тижнів після нелюдського нападу ХАМАСу з жорстокими діями проти ізраїльського цивільного населення, і подальшого контрнаступу ізраїльської армії, що зрівняла з землею багато помешкань у Газі, вбивши тисячі невинних палестинців, лунає критика щодо позиції Папи та Святого Престолу. Ставлення, яке вже довгий час дехто помилково вважає “нейтральним”, так, ніби у Ватикані через надмір дипломатичності неспроможні оцінити провину і мотиви протиборчих сторін.
Тому варто ще раз нагадати, що Святий Престол ніколи не був «нейтральним» чи «рівновіддаленим» перед обличчям війни. Навпаки, він завжди старався бути безстороннім, тобто не бути залученим в конфлікт і не створювати враження, що він залучений в нього, і в той же час “рівнонаближеним”, тобто близьким не до тих, хто провокує війни, а до тих, хто страждає, до тих, хто розплачується за наслідки конфліктів, до вбитих цивільних, поранених, матерів і батьків загиблих солдатів, невинних жертв тероризму і репресій.
Ватиканські медіа не можуть не дотримуватися цієї ж редакційної позиції, відкидаючи поляризацію, яка, здається, є характерною рисою не тільки для війн, що тривають, але й загалом для світу, в якому ми живемо сьогодні. Тримати відкритими канали діалогу з усіма, ніколи не зачиняти двері в надії досягти припинення вогню, а потім вести переговори про справедливий мир, турбуватися про невинні жертви, з якого б боку вони не були, розмірковувати про більш чи менш віддалені причини конфлікту, уникати використання мови ненависті та демонізації, зовсім не означає ігнорувати факт існування агресора і жертви, а також не означає ігнорувати легітимність самозахисту. Навпаки, це означає дбати про долю невинних, ніколи не гасити жевріючий вогник надії на мир, хапатися за кожен найменший знак відкритості, звідки б він не виходив, вірити в дипломатію, і, перш за все, турбуватися про долю жертв, покалічених, переміщених осіб. Це також означає вирватися з логіки поляризації та одностороннього мислення.
Чи можливо засудити нелюдську терористичну атаку ХАМАСу на ізраїльське цивільне населення і в той же час висловити сумніви і питання щодо збройної відповіді армії Тель-Авіва з огляду на велику кількість жертв серед цивільного населення і гуманітарну трагедію в Газі?
Існують конфлікти, в яких зовсім недоречно поводитися мов вболівальники, і поточний конфлікт на Близькому Сході, безумовно, належить до таких, породжений дуже складною ситуацією, коли відповідальність одних додається до відповідальності інших, але не виправдовує її.
Стараючись розповідати про війни, що тривають, і пропонувати точки для роздумів, нашим маяком є пророчі слова теперішнього Наступника святого Петра, який постійно попереджає все людство про загрозу глобальної війни і самознищення. Ми стараємося займатися журналістикою, відокремлюючи факти від думок, а наші думки від думок інших. Висвітлення останніх, надання голосу особистостям, які здаються нам цікавими, не означає поділяти їх. Це радше означає спробу зрозуміти, цінуючи найбільш критичні та найменш ідеологізовані голоси.
___________________
Andrea Tornielli, редакційний директор Дикастерії в справах комунікації
About The Author
