«Я постановляю жити щодня краще»: Йосафата Гордашевська — свята із українською душею

«Квіття мертве без розуму й пізнання. На якій фабриці роблять матерію для тієї квітки? Всемогучість Божа якими фарбами розмальовує їх і тінить, зливає гармонійно барви? Де виробляють такі парфуми, що кожна квітка напоєна відмінним запахом, де подають взори, шаблони чудесного уложення листків? Що ж буде, як Всемогучість Божа мою душу почне фарбувати так, як того буду гідна, як буду Бога любити не словом, не почуттями, а ділом…». Заворожена навколишньою красою природи та ведена внутрішнім голосом Святого Духа, що спонукав слідувати за Христом до найбільш потребуючих, Йосафата Гордашевська стала співзасновницею та першою монахинею Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії. Сьогодні у його лавах налічується 572 членкинь у 17 країнах світу. Усі вони об’єднані навколо семи провінцій: Бразилія, Канада, Америка, Сербія, Словаччина, Польща, Україна. Найбільше, як би це дивно не звучало, сестер служебниць у Бразилії — близько 50 спільнот. Поїхавши разом із першими українськими емігрантами ще у далекому 1911 році, сестри відразу взялися за всебічне служіння для них: провадили школи, лікарні та культурне дозвілля, співали пісні та організовували молитовне життя.

Як же так сталося, що тиха та скромна дівчина Михайлина зі Львова спричинилася до зародження такого вагомого Згромадження в Українській Греко-Католицькій Церкві?

Перша сестра нового Згромадження

Михайлина Гордашевська, — а таким було хресне ім’я вже відомої усьому світу матері Йосафати, — з’явилася на світ 20 листопада 1869 року у міщанській родині Якова Пукаса та Ксенії Гордашевської у Львові. З самого малечку вона вирізнялася серед своїх однолітків глибокою релігійністю, людяністю, милосердям до страждаючих та гострим розумом.

Школу закінчила із відзнакою, однак матеріальна скрута родини не дозволила продовжити навчання. Тому Михайлина йде працювати на фабрику скла. У скорому часі змінює фабричний гамір на роботу гаптувальниці. Така праця дозволяла їй більше часу присвячувати духовному життю та молитві. Врешті, глибокі духовні пережиття та прагнення вилилися у бажання вступити у монастир. Із цим Михайлина прийшла до свого духівника о. Єремії Ломницького.

Оскільки на той час в Україні існував лише один жіночий чин, а саме сестри-василіянки, довго обирати монастир не прийшлося. Проте, у Бога та в о. Єремії були інші думки щодо цього вибору. Отець Єремія Ломницький, що сам належав до Василіянського чину, побачив у молодій дівчину духовні задатки очолити нову монашу спільноту. Тому у 1892 році Михайлина під проводом о. Єремії та місцевого душпастиря о. Кирила Салецького приїжджає у село Жужель (сьогодні це с. Жужеляни) на Сокальщині. Там, у заздалегідь приготованому будинку, семеро перших послушниць розпочали свою духовну формацію. А вже у 1902 році сестра Йосафата Гордашевська стає головою нового Згромадження. Саме таким був початок Згромадження, яке через 120 років завдяки Божому проводу розростеться до немислимих розмірів.

«Всюди, де б’ється людське серце, треба і праці над ним»

Очевидно, що на початках зародження нового монашого Згромадження ще не було достатньо чітких та визначених пріоритетів служіння. Їхнє визначення та вироблення відповідного служіння упало на плечі матері Йосафати. Завдяки своїй вразливості до страждань інших та милосердю, Йосафата Гордашевська вміла побачити найбільш необхідні для служіння ділянки життя. Насамперед сестри взялися за лікування бідних селян. Останні часто зверталися до знахарів і ворожок у своїх проблемах. Саме тому Йосафата привезла із собою книгу про цілющі трави і розпочала із своїми сестрами піклуватися про хворих. Навіть про тих, від кого через пошесть чи невідомі хвороби відмовилися рідні. Водночас війна та висока смертність серед бідного тогочасного населення залишали сиротами сотні дітей, які жебракували по селах. Сестри взялися за організацію захоронків, тобто дитячих садочків, у яких забезпечували піклування, сімейне тепло, помешкання, їжу та навчання. Також просвіти та навчання потребували дорослі, які більшість свого часу присвячували важкій праці. На отримання нових знань не залишалося ні часу, ні бажання. Однак, сестри служебниці це змінили, постійно запрошуючи людей на спільні зустрічі. Окремо сестра Йосафата піклувалася про охайність сільських храмів: сестри не лише дбали за чистоту Божого дому, але й шили церковні ризи та обруси. До слова, саме сестра Йосафата Гордашевська розробила сучасний крій фелонів для греко-католицьких священників, зробивши їх коротшими, аніж у греків.

Ці та багато інших проявів милосердя відповідали життєвому кредо Йосафати Гордашевської: «Виховувати серце народу і служити народові там, де є найбільша потреба». Воднораз така всебічна діяльність та служіння для найбільш потребуючих привабили багато нових монахинь: за перше десятиліття від моменту започаткування, Згромадження налічувало 123 монахинь у 23 осередках. Здавалося б, неймовірний успіх. Проте, це не зупинило сестру Йосафату і вона відкривається на запрошення Духа відірватися від рідної землі та направити сестер із українськими емігрантами. Так служебниці потрапляють у Бразилію, Канаду та тодішню Югославію.

І хоч сьогодні її діяльність та довіра до Бога вражають, так не було під час її життя. Вона часто потерпала від наклепів, нерозуміння, докорів та заздрості. Навіть серед її сестер знаходилися такі, які не сприймали свою настоятельку та допікали їй. Однак, це не завадило матері Йосафаті продовжувати своє служіння, постійно супроводжуючи його молитвою та усмішкою. Мабуть, і у цьому проявлялася її святість.

За три тижні до свого улюбленого свята Благовіщення Пречистої Діви Марії 1919 року, матір Йосафата передбачила свою смерть. Її провіщення збулося. Померла вона на 49-му році життя від туберкульозу костей 7 квітня 1919 року, в ніч празника Благовіщення. Спадщиною її життя стали 40 осередків, де жили і працювали понад 400 послушниць, а також святе життя, яке притягало усіх, хто із нею мав нагоду зустрітися.

27 червня 2001 року святий папа Іван Павло ІІ сказав, що «вона своєю щоденною і вірною самовідданістю йшла за Христом, посвячуючись дітям, хворим, убогим, неписьменним та знедоленим, у часто важких і непозбавлених страждань ситуаціях, у надзвичайний спосіб зуміла втілити Євангеліє у своє щоденне життя». Відтак проголосив преподобну матір Йосафату Гордашевську блаженною.

Перепоховання. Рим

Поховали першу сестру-служебницю Йосафату Гордашевську на цвинтарі у Кристинополі (тепер це місто Червоноград). Спершу місце вибрали зовсім невдале: могилу розмивали дощі та витоптували люди. Тому було вирішено перепоховати тіло сестри на іншому місці — старий міський цвинтар. Сталося це 6 листопада 1921 року. Однак, і це місце у скорому часі занедбалося, адже у 1945 році совіти вирішили на його місці будувати дорогу. Монастир сестер служебниць у Кристинополі закрили і тому про місце поховання своєї засновниці сестри дізнавалися у суворій таємниці від своїх старших попередниць. Так поступово Господь готував шлях до одного чуда…

Львівський хірург Іван Кучма у 1967 році, виїхавши на постійне проживання до Польщі, став одним із українських емігрантів. Якось він з дружиною гостював у Головному домі сестер служебниць в Римі, куди його ласкаво запросила рідна сестра Павла Шеремета, провінційна настоятелька сестер служебниць у Польщі. Тоді він він побачив великий саркофаг у лікарняній каплиці. Це було місце зберігання реліквій, взятих з домовини їхньої засновниці Йосафати Гордашевської під час перепоховання у далекому 1921-му. Водночас сестри розповіли йому про місце захоронення їхньої засновниці в Україні. Це настільки зворушило небайдужого лікаря, що він вигукнув: «Повернуся до Риму тільки з сестрою Йосафатою». І як згодом виявиться, це був не просто самовпевнений вигук, але Провидіння Боже.

На цей час це була доволі важка та небезпечна місія. Насамперед лікареві прийшлося написати листа генсекові Леонідові Брежнєву з проханням перевезти до Польщі останки… своєї тітки Михайлини Гордашевської. Лист хірурга 16 грудня 1891 року отримав позитивну відповідь. Проте, це був лише перший етап. Через свою хворобу та заборону уряду Польщі поїздок в Україну львівські емігранти прибули до Львова лише 28 вересня 1892 року. Тоді настав тривалий період постійних поїздок у Кристинопіль до місцевої влади за дозволом на ексгумацію. Аж 12 жовтня було викопано гріб, і тлінні останки перенесено в цинкову скриньку. Її відразу подружжя постаралося перевезти до свого будинку у Варшаві.

Вже за кілька днів зустрічати мощі своєї засновниці із Риму прилетіла тодішня настоятель Згромадження сестер служебниць сестра Францішка Библів. 15 листопада сестра та лікар наважуються на ризикований крок: просять на митниці оформити скриньку з мощами як транзит. Працівниця польської митниці, будучи під впливом звістки про смерть Брєжнєва, погоджується на це. Мабуть, у цьому також був Божий провід.

Про початок поїздки подружжя Кучмів та сестри Францішки до Риму не було повідомлено тамтешніх сестер. Проте, одній із них приснився сон — поїзд, а в ньому цинкова скринька. У ту мить вона почула голос сестри Йосафати: «Я їду до вас!» 25 сестер-служебниць вийшло до аеропорту з рожами в руках. Наступного ранку до монастиря надійшов букет рож з підписом: «Вітаємо матір Йосафату Гордашевську! Твої сестри з США».

Коли тлінні останки сестри Йосафати Гордашевської потрапили до Риму, сестра Францішка Библів повідомила про це секретеря Конгрегації у справах святих Траяна Крісана. Він відразу запропонував їх законсервувати. Цей процес тривав з 29 грудня 1982 року до 18 січня 1983 року. Натомість 8 вересня 1983 року мощі після Божественної Літургії було перенесено до спеціальної урни, яку запечатали печатками Конгрегації Східних Церков і Згромадження сестер служебниць. Ця урна й сьогодні перебуває у каплиці Головного дому сестер служебниць у Римі. Це місце приваблює сьогодні багатьох молільників та прочан, адже за заступництвом блаженної матері Йосафати Гордашевської відбувається багато чуд та вислуховується багато молитовних прохань.

Мати Йосафата Гордашевська продовжує служити і сьогодні

Серед численних чуд, які є задокументованими і здійсненими за посередництвом молитов до блаженної можна виділити зцілення від раку, дар материнства, духовні зцілення.

«Якось на свято нашої засновниці, 20 листопада, у Львові батьки привели сім маленьких дівчаток Йосафаток, яких назвали на її честь», — розповідає с. Боніфатія Дяків про чудо материнства за посередництвом блаженної.

Сестра-настоятелька також розповіла про чудо, яке трапилося нещодавно: «Чоловік потрапив в аварію і лікарі не давали йому надії на життя. Рідна сестра цього чоловіка прийшла до нас з великим плачем, адже той чоловік мав маленьку чотирирічну дитину. Вона прийшла з розпукою, а я під рукою мала мощі блаженної Йосафати, які завжди носила із собою. Я їй їх і віддала. Брат був непритомний і вона ці мощі поклала біля нього. За словами сестри, вона не знала як молитися до Йосафати, тож вона просто звернулася до неї своїми словами, так як могла. Вночі була криза стану здоров’я її брата, а наступного дня він почав почуватися краще. Уранці лікарі сказали, що її брат буде жити. А він, прокинувшись, розповів, що його відвідувала монахиня і запитав хто це був».

Існує й багато духовних зцілень. Одне з них пригадала с. Боніфатія: «Одна жінка роками молилася за свого чоловіка, який не сповідався давно. Якось наша монахиня їй дала медальйон преподобної матері Йосафати, аби жінка молилася. Жінка поклала цей медальйон біля ліжка чоловіка і молилася за нього. І чоловік одного разу виявив бажання піти до Церкви разом із нею і посповідатися, вперше за багато років».

Таким чином, блаженна мати Йосафата Гордашевська продовжує служити найбільш потребуючим і стражденним і після своєї смерті. Про це свідчать сестри служебниці із усього світу, про це також розповідають молільники і паломники, які до неї прибігають у своїх проханнях.