Кардинал Канталамесса: Іван Хреститель вчить сповіщати Христа у сьогоденні
о. Яків Шумило, ЧСВВ – Ватикан
15 грудня 2023 р. в залі Павла VI кардинал Раньєро Канталамесса, Проповідник Папського дому, виголосив у присутності Папи та інших працівників Римської курії першу проповідь з нагоди Адвенту. Цьогорічна тема приготування Святішого Отця та його співробітників до Різдва звучить: «Приготуйте шляхи Господні. Назустріч Різдву з Предтечою і Матір’ю Христовою». У першій науці проповідник зосередився на постаті Івана Хрестителя, розкриваючи особливості його морального та пророчого вимірів у взаємозв’язку з особою Христа.
Новизна Христової проповіді
На початку проповіді кардинал Канталамесса звернув увагу на різницю між проповіддю Хрестителя та проповіддю Ісуса щодо сенсу Закону і Божого Царства (пор. Лк. 16,16). Він перестеріг перед спрощеним протиставленням Закону і Євангелія (пор. Лк. 16,17), оскільки Євангеліє не скасовує Божі заповіді, а відкриває новий спосіб їх дотримання. «Новим є порядок між заповіддю і даром, тобто між законом і благодаттю. В основі проповіді Хрестителя лежить твердження: “Покайтеся, і таким чином прийде до вас Царство Боже!”; в основі проповіді Ісуса лежить твердження: “Покайтеся, бо Царство Боже прийшло до вас!”. Це не просто хронологічна різниця, як між “до” і “після”; це також аксіологічна різниця, тобто ціннісна. Йдеться про те, що не зберігання заповідей уможливлює прихід Царства Божого, а навпаки, прихід Божого Царства уможливлює дотримання заповідей», – зауважив проповідник. За його словами, понад порядком Божих заповідей, серед яких перша найбільша – любов до Бога та ближнього, стоїть порядок дару: «Ми любимо, бо Він перший полюбив нас» (1 Йо. 4,19).
Інша різниця полягає в новизні Христа щодо ставлення до т. зв. «грішників». «Ісус не чекає, поки грішники змінять своє життя, щоб прийняти їх; Він приймає їх, і це спонукає грішників змінити своє життя. Усі чотири Євангелії – синоптичні та від Йоана – одностайні в цьому. Ісус не чекає, поки самарянка наведе лад у своєму особистому житті, перш ніж заговорити з нею і навіть просить її дати йому пити. Але тим самим Він змінює серце жінки, яка стає євангелізаторкою серед мешканців свого краю. Те саме відбувається і з Закхеєм, і з митарем Матеєм, і з безіменною грішницею, яка цілує Йому ноги в домі Симона, і з перелюбницею», – зазначив проповідник. За його словами, ми не можемо зробити з цих прикладів абсолютний стандарт, однак Церква не може ігнорувати стиль Ісуса, щоб опинитися не на боці Івана Хрестителя, а на боці Христа.
Прийняття грішників
Говорячи про приклад Христа, кардинал Канталамесса сказав, що Ісус засуджував гріх нескінченно більше, ніж найсуворіші моралісти, але в Євангелії Він запропонував новий засіб: не відштовхування, а прийняття. «У Євангеліях зміна життя не є умовою наближення до Ісуса, але вона повинна бути результатом (або принаймні наміром) після наближення до Нього. Бо Боже милосердя безумовне, але не є без наслідків!» – наголосив він.
Виходячи з цього прикладу, Мати Церква може навчитися цьому наставленню від сучасних батьків та матерів, діти яких, незважаючи на їхні добрі поради й добрий приклад християнського життя, стають на шлях, відмінний від їхнього власного, руйнуючи себе наркотиками, сексуальними зловживаннями тощо. «Можливо, саме тому вони зачиняють перед ними двері та виганяють з дому? Все, що вони можуть зробити – це поважати їхній вибір, як Бог поважає його перед ними, і продовжувати їх любити», – зазначив проповідник. За його словами, ця драматична ситуація в суспільстві знаходить своє відображення і в Церкві, яка покликана вибирати між моделлю Івана Хрестителя і моделлю Ісуса, «між тим, щоб віддати перевагу закону або Його благодаті й милосердю».
Іван Хреститель – «більше ніж пророк»
«Пророки сповіщали про майбутнє спасіння. Але Іван Хреститель не провіщає про майбутнє спасіння, він вказує на те спасіння, яке вже присутнє в сьогоденні. В якому сенсі тоді його можна назвати пророком? Ісая, Єремія, Єзикиїл допомагали людям подолати і перетнути бар’єр часу; Іван Хреститель допомагає людям перетнути ще товстіший бар’єр суперечливої зовнішності. Чи міг бути довгоочікуваний Месія, про якого сповіщали пророки, обіцяний у псалмах, тим чоловіком з такою невиразною зовнішністю?» – вів далі кардинал Канталамесса, говорячи про пророчий вимір Івана Хрестителя. На його думку, людям легко повірити в щось грандіозне чи божественне, коли це передбачається в невизначеному майбутньому. Натомість складніше повірити, коли треба сказати, що це відбувається вже тут і зараз. «У людини відразу виникає спокуса сказати: “І це все? Хіба з Назарету може вийти щось добре?”. Це скандал Божого смирення, яке проявляється “під суперечливою зовнішністю”, щоб збити з пантелику людську гордість і “бажання влади”», – зауважив проповідник. Саме тому завдання Івана Хрестителя «вимагало пророчої відваги, більшої, ніж у Ісаї»; у такий спосіб ми розуміємо велич Предтечі і те, чому його називають «більшим за пророка».
Вказати людству на присутність Христа
Говорячи про те, чого вчить нас Іван Хреститель як пророк, кардинал Канталамесса виокремив започаткування ним християнського пророцтва, яке полягає не в тому, щоб сповіщати про майбутнє спасіння, а в тому, «щоб виявити приховану присутність, присутність Христа у світі та в історії», а також «щоб зірвати завісу з очей людей».
Проповідник запропонував роздумати на виразом Ісуса: «Син чоловічий, коли прийде, чи знайде на землі віру» (Лк. 18,8). На його думку, ці слова стосуються не тільки кінця світу, але і Його пришестя у силі Святого Духа (пор. Рм. 1,4), оскільки Христос сьогодні перебуває між нами у світі. «Незважаючи на дві тисячі років Його присутності у світі та на всі історичні свідоцтва, чи знаходить він ще віру на землі, особливо серед так званих “інтелектуалів”? Пророче завдання Церкви буде таким самим, як і в Івана Хрестителя, аж до кінця світу: виводити кожне покоління з жахливої розсіяності та сліпоти, яка заважає йому розпізнавати і бачити світло світу», – наголосив кардинал Канталамесса.
На його думку, за часів Хрестителя скандал походив від фізичного тіла Ісуса, яке, за винятком гріха, не відрізнялося від нашого. Сьогодні ж таким скандалом для інших є Церква – містичне тіло Христа, така схожа на решту людства, не виключаючи навіть гріха. «Подібно до того, як Іван Хреститель зробив так, що Христос був впізнаваний своїми сучасниками через смирення тіла, так і сьогодні необхідно зробити так, щоб Він був впізнаваний в убогості Церкви і нашого власного життя», – підкреслив проповідник.
Приклад запалу в євангелізації
Кардинал Канталамесса зауважив, що Іван Хреститель є нашим вчителем запалу в новій євангелізації, яка, за словами святого Івана Павла ІІ, є новою за запалом, методами і вираженням. «Незважаючи на вбогість його богослов’я, як же йому вдається дати відчути велич і унікальність Христа! Світ і людство постають, з його слів, немовби на лопаті, або на решеті, яке Він, Месія, тримає і потрясає у своїх руках. Перед ним вирішується, хто стоїть, а хто падає, хто є доброю пшеницею, а хто – полова, яку розвіює вітер. За прикладом Івана Хрестителя євангелізатором може бути кожен!» – підкреслив проповідник.
За його словами, ми проповідуємо, як і Хреститель, те саме Євангеліє, у якому, однак, здійснюється зростання насамперед на особистому рівні в зростанні святості, але також і на вселенському рівні, мірою того, як Церква розвивається в історії. «Об’явлення – Писання і Передання разом – зростає відповідно до вимог і викликів, які ставить перед ним хід історії. Ісус обіцяв апостолам, що Параклет наведе їх “на всю правду” (Йо. 16,13), але не уточнив, за який час: чи за одне, чи за два покоління, чи, натомість, як все вказує, доки Церква буде паломницею на землі», – зазначив кардинал Канталамесса.
Він зауважив, що в західній духовності християнство постає в «негативному» ключі, як вирішення проблеми первородного гріха, а не у «позитивному», як спрямування більшої уваги на дію Святого Духа. Натомість «знищення гріха виявляється шляхом і умовою для дару Духа, який є кінцевою метою, найвищим даром», – підкреслив проповідник. За його словами, підвищена увага до дії Святого Духа і його харизм, що спостерігається з певного часу у всіх християнських Церквах, є конкретним прикладом того, що Святе Письмо зростає разом з тими, хто його читає.
About The Author
