Кардинал Канталамесса: ступати шляхом віри, щоб у серці замешкав Ісус

Пресвята Богородиця – паломниця у вірі

На початку кардинал Канталамесса пригадав про формулювання, які стосуються віри Діви Марії. Давніше практично за замовчуванням вважалося, що свій акт віри Вона зробила в події Благовіщення, й ця віра протягом всього  життя Богородиці була стабільною. Однак ІІ Ватиканський собор назвав Божу Матір паломницею у вірі: «Пресвята Діва Марія йшла шляхом віри» (LG, 58), тобто «не увірувала раз і назавжди, але ступала у вірі і зростала в ній». Таким чином, відправною точкою Її подорожі до Бога є очікування Христа, а віра стосується не лише конкретного моменту Благовіщення. «Вірою Марія представила Дитя Ісуса в храмі, вірою пішла за Ним, тримаючись осторонь під час Його прилюдного служіння, вірою стояла під хрестом, вірою чекала Його воскресіння», – зауважив проповідник.

Описуючи основні події, пов’язані з паломництвом Богородиці у вірі, священник звернув увагу на події, пов’язані з розп’яттям Христа. «Це копія драми Авраама, але наскільки безмірно вимогливіша! З Авраамом Бог зупиняється в останню мить, з Нею – ні. Вона погоджується на те, щоб Її сина розіп’яли, Вона віддає Його Отцеві з розбитим серцем, але сильна у своїй непохитній вірі. Саме тут голос Марії досягає найвищої ноти. Про Марію з набагато більшою підставою можна сказати те, що апостол говорить про Авраама: “Марія повірила, сподіваючись без надії, і так стала матір’ю багатьох народів” (пор. Рим. 4,18)», – підкреслив кардинал Канталамесса. За його словами, велич Богородиці полягає насамперед у Її вірі, надії та любові (пор. LG, 61).

«Міркування серця» Блеза Паскаля

Говорячи про те, що Діва Марія є частиною Церкви як містичного Христового Тіла, проповідник Папського дому наголосив на її прикладі любові до Бога для християн. У цьому контексті він пригадав слова Блеза Паскаля: «Серце має свої причини, яких не знає розум». У такий спосіб, на думку французького мислителя, Бог відчувається серцем, а не розумом. Це пов’язано з тим, що Бог є любов’ю, а любов відчувається не розумом, а серцем. «Це правда, що Бог є також істиною, а істина сприймається інтелектом; але в той час як любов передбачає знання, знання не обов’язково передбачає любов. Не можна любити, не знаючи, але можна знати, не люблячи! Цивілізація, подібна до нашої, яка пишається тим, що винайшла штучний інтелект, але так бідна на любов і співчуття, добре це знає», – зазначив кардинал Канталамесса.

Інший аспект міркувань Блеза Паскаля стосується внутрішнього життя, необхідності приглянутися до сфери духу. «Людина посилає свої зонди на периферію Сонячної системи і за її межі, але не знається на тому, що відбувається на глибині кількох тисяч метрів під земною корою, звідси і складність запобігання землетрусам. Це образ того, що відбувається також у сфері духу, у нашому власному житті. Ми всі живемо, спроектовані назовні, на те, що відбувається навколо нас, неуважні до того, що відбувається всередині», – підсумував проповідник, висловивши жаль, що світське і богословське мислення останніх трьох століть сформували не «міркування серця» Паскаля, а міркування Декарта з фразою: «Я мислю, отже існую». «Наслідком цього стало те, що раціоналізм домінував і диктував закони, аж поки не прийшов до нинішнього нігілізму. Всі промови і дебати, які відбуваються навіть сьогодні, стосуються “Віри і Розуму”, і ніколи, наскільки мені відомо, не стосуються “Віри і Серця” або “Віри і Волі”. Сам Паскаль, однак, в іншому місці «Думок» говорить, що віра досить ясна для тих, хто хоче вірити, і досить туманна для тих, хто не хоче вірити. Іншими словами, це питання волі, а не розуму та інтелекту», – зазначив проповідник.

Говорити про Бога в особі Ісуса Христа

Далі говорячи про Паскаля, якому Папа Франциск цьогоріч присвятив Апостольське послання з нагоди 400-ліття від його народження, кардинал Канталамесса вказав на центральне місце Христа у християнській вірі. «Ми знаємо Бога, – пише філософ, – тільки через Ісуса Христа. Без цього посередника будь-яке спілкування з Богом виключене». За словами проповідника, справжній ризик віри полягає в тому, щоб, говорячи про Бога, винести Ісуса Христа «за дужки». Проповідник пригадав промову апостола Павла в Аеропазі (Ді. 17, 19-28), коли він переходить від питання про єдиного Бога, Який створив Всесвіт, до Ісуса Христа. Саме в той момент слухачі не хотіли більше слухати слова апостола. «Що ж їх так непокоїло? Безумовно, ідея воскресіння з мертвих, яка суперечила тому, чому там же вчив Платон: тіло – це “гробниця душі”, тому не варто носити його з собою після смерті. Але, мабуть, ще більше їх бентежило те, що доля людства залежала від однієї історичної події і конкретної людини», – сказав кардинал Канталамесса. На його думку, сьогодні серед інтелектуалів присутній скандал, пов’язаний з особою Христа, не менше ніж в Аеропазі. «Ефект є більш руйнівним, ніж відторгнення. Йдеться про мовчання про Нього. Я стежив в інтернеті за багатьма дискусіями на високому рівні про існування чи неіснування Бога: майже ніколи в них не прозвучало ім’я Ісуса Христа. Так, ніби Він не є частиною дискурсу про Бога!» – зазначив проповідник.

Отож, саме на це повинні бути спрямовані наші головні зусилля в євангелізації. «Світ і його засоби комугікації – я вже говорив про це раніше на цьому ж місці – роблять все для того, (і, на жаль, їм це вдається!), щоб у всіх розмовах про Церкву ім’я Христа було відокремлене або замовчуване. Ми повинні робити все, щоб воно було настирливо присутнє», – підкреслив кардинал Канталамесса.

Вертеп – істотний знак Христового Різдва

Останню частину науки проповідник присвятив вертепу. «Цьогорічне Різдво знаменує собою восьме сторіччя з часу першої реалізації вертепу в Ґреччо. Це перший з трьох францисканських ювілеїв, за яким у 2024 році слідуватиме ювілей стигматів святого Франциска, а в 2026 році – його смерті. Ця обставина також може допомогти нам повернутися до серця», – зазначив проповідник, який теж належить до францисканської чернечої родини.

За його словами, з плином часу вертеп відійшов від того, чим він був для святого Франциска, ставши формою мистецтва або видовищем, однак далі виконує свою важливу функцію знаку Христового Різдва, попри різні ініціативи в західних країнах усувати всі релігійні знаки з різдвяних святкувань. «Одним із аргументів є прагнення сприяти таким чином мирному співіснуванню з віруючими інших релігій, на практиці з мусульманами. Насправді це відмовка певного лаїцистського світу, який не хоче цих символів, а не претензія з боку мусульман», – зазначив проповідник. На підтвердження своїх слів він процитував фрагмент із Корану, який розповідає про подію народження Ісуса. «Одного разу, коли я пояснював недільне Євангеліє в програмі “A Sua Immagine” телеканалу RAI в суботу ввечері, я попросив прочитати цю суру одного мусульманина, який сказав, що радий таким чином сприяти розвіюванню непорозуміння, яке під приводом прихильності до них насправді шкодить їм», – зауважив кардинал Канталамесса, згадавши також про нещодавню ініціативу еміра Абу-Дабі присвятити Марії, матері Ісуса, одну з мечетей у місті.

Зробити серце оселею віри в Христа

Проповідник закликав не задовольнятися лише традиційними вертепами на вулицях, а облаштувати Ісусові інший вертеп – вертеп свого серця, щоб Він «вірою оселився у наших серцях» (Еф. 3,17). «У нашому серці справді є місце для багатьох гостей, але лише для одного господаря. Народити Ісуса означає умертвити своє “я”, або, принаймні, поновити рішення жити вже більше не для себе, а для Того, хто народився, помер і воскрес для нас (пор. Рим. 14,7-9). “Там, де народжується Бог, людина вмирає”, – стверджував атеїстичний екзистенціалізм. І це правда! Але вмирає стара людина, зіпсована і приречена в будь-якому випадку на смерть, а народжується нова людина, “створена в справедливості та святості правди” (Еф. 4:24), призначена для вічного життя. Це справа, яка не закінчиться з Різдвом, але може початися з нього», – сказав на завершення проповідник Папського дому, просячи в Богородиці допомоги на цьому шляху.