Блаженніший Святослав у Кошице: Проживімо відміряний Богом час гідно, як Божі діти
Ми в Україні звикли щодня жити в небезпеці смерті. Тому мусимо поводитися так, щоб у будь-яку хвилину могти стати перед обличчям нашого Небесного Отця. Усі наші дівчата і хлопці, які пройшли російський полон, розповідали: «Ми не знали, скільки ще будемо жити — може одну годину, може один день, може один тиждень. Але знали, що ту годину, той день хочемо прожити гідно». Так сьогодні живе український народ! Про це сказав Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у проповіді під час Божественної Літургії в Кошице (Словаччина) 28 січня, у неділю Блудного сина за григоріанським календарем.
Божественна Літургія відбулася у катедральному храмі Різдва Пресвятої Богородиці Кошицької греко-католицької єпархії. 27 січня 1997 року папою Іваном Павлом ІІ був заснований Апостольський екзархат Кошице на території, що була відокремлена від Пряшівської єпархії. 30 січня 2008 року папою Бенедиктом XVI екзархат був піднесений до Словацької греко-католицької єпархії Кошице.
Під час Божественної Літургії Отцеві і Главі Української Греко-Католицької Церкви співслужили владика Кирило Васіль, єпарх Кошицький Словацької Греко-Католицької Церкви, владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, владика Дмитро Григорак, єпарх Бучацький, владика Іван Кулик, єпарх Кам’янець-Подільський, владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії, владика Володимир Фірман, єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, владика Григорій Комар, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, владика Богдан Манишин, єпископ-помічник Стрийської єпархії, владика Петро Голіней, єпископ-помічник Коломийської єпархії, та численно зібране духовенство.
На початку проповіді Блаженніший Святослав передав присутнім вітання зі зболеної України. Він зауважив, що сьогодні у Євангелії ми чули притчу про доброго батька, Бога Отця. А в тих двох синах, які втрачали, віднаходили, помирали, воскресали, кожен із нас впізнає себе. Бути сином, донькою Божою — це те, що робить нас собою. Про це повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
У притчі ми чуємо, як син каже батькові віддати йому частку спадщини. На той час забрати в батька частину своєї спадщини ще за його життя означало сказати: «Тату, ти для мене вмер». Навіть коли син іде геть, тато все одно сподівається на його повернення. Цікаво, що син починає повертатися тоді, коли пригадує, що він людина і має гідність. Гідною людиною його творить те, що він є сином свого батька, і це тягне його додому.
Центральна подія цієї притчі — обійми. Син іде додому і думає, як виправдатися, він прагне не батька, а батькового хліба. Але тато першим кидається до сина з обіймами. Відтак каже слугами принести одяг, перстень, тобто повернути йому гідність.
«Цікаво, — зауважив Предстоятель, — можна втратити синівство навіть далеко не відходячи від тата. Бо і старший син, чуємо вкінці притчі, не потребує батька, але його майна. Він не потребує його батьківства і свого синівства, а хоче козенятка, щоб повеселитися зі своїми друзями. Свого тата він проміняв на бенкет і вечірку. Але батько відкритий і до одного, і до другого».
Патріарх зауважив, що обійми Бога Отця, відчуття власної гідності як синів і дочок Божих нам передає своїми обіймами Христова Церква. Вона обіймає і тих, кого війна відкинула далеко від дому. Бо доля емігранта, чужинця — це завжди доля упокорення, інколи зневаги й насмішки.
«Де би вас не занесла доля, пам’ятайте — обійми Батька і вашої матері-Церкви завжди відкриті», — звернувся до присутніх Блаженніший Святослав. Відтак подякував Словаччині за зичливість до українців.
About The Author
