Дикастерія Доктрини Віри: для дійсності Святих Таїнств формули і матерія не можуть змінюватися

Презентація Префекта Фернандеса

Представляючи документ, кардинал Віктор Фернандес, префект дикастерії, пояснив, що до необхідності його появи призвело «зростання кількості ситуацій, в яких доводилося визнавати недійсність уділених Таїнств» через зміни, що згодом викликало необхідність «розшукувати залучених осіб, щоб повторити обряд хрещення або миропомазання, і значна кількість вірних справедливо висловлювала своє обурення». Як приклад наведено зміни у формулі хрещення, як от: «Я хрещу тебе в ім’я Творця…», чи: «Ми тебе хрестимо…». Йдеться також про деяких священиків, які, «будучи охрещеними з формулюванням такого типу, з болем виявили недійсність своїх свячень і уділених до цього моменту таїнств». Префект Дикастерії віровчення пояснює, що «в той час як в інших сферах душпастирської діяльності Церкви є достатньо простору для креативності», у тому, що стосується уділення Таїнств креативність «перетворюється радше в “маніпулятивне бажання”». Він нагадує, що «від нас, священнослужителів, вимагається подолати спокусу почуватися власниками Церкви», а вірні мають право отримувати Таїнства так, як цього вимагає Церква.

Пріоритет Божої дії

«За допомогою внутрішньо пов’язаних подій і слів, – йдеться у Доктринальній заувазі, – Бог об’являє і здійснює свій задум спасіння для кожної людини». На жаль, «доводиться констатувати, що літургійні богослуження, зокрема Таїнства, не завжди звершуються у повній вірності обрядам, приписаним Церквою». У документі нагадується, що «Церква від самого початку свого існування особливо дбала про джерела, з яких вона черпає життєву силу для свого існування та свідчення: Боже Слово, засвідчене Святим Письмом та Переданням, і Таїнства, звершувані в літургії, через які вона постійно повертається до таємниці Христової Пасхи». З цієї причини висловлювання Учительського уряду Церкви в питаннях Таїнств «завжди керувалися фундаментальною турботою про вірність таїнству, яке звершується. Церква, по суті, має обов’язок забезпечувати пріоритет Божої дії та зберігати єдність Христового Тіла в тих діях, які не мають собі рівних, оскільки вони є священними “винятковою мірою”, з ефективністю, яку гарантує священнича дія Христа». Церква також «усвідомлює, що адмініструвати Божу благодать не означає привласнювати її, а ставати знаряддям Святого Духа в передаванні дару пасхального Христа. Вона зокрема знає, що її potestas щодо Таїнств зупиняється перед їхньою сутністю» і що «в таїнственних жестах вона повинна берегти спасенні жести, які їй довірив Ісус».

Матерія і форма

Далі в заувазі пояснюється, що «матерія таїнства полягає в людських діях, через які діє Христос. У ній іноді присутній матеріальний елемент (вода, хліб, вино, єлей), іноді особливо промовистий жест (хресне знамення, покладання рук, занурення, вливання, згода, помазання)». Тілесність є «незамінною, бо вона вкорінює таїнство не тільки в людській історії, але й, що більш фундаментально, в символічному порядку Творіння і приводить його до таємниці Втілення Слова і здійсненого Ним Відкуплення». Що стосується форми таїнства, то вона «складається зі слова, яке надає матерії трансцендентного значення, перетворюючи звичайне значення матеріального елементу та суто людський сенс здійснюваної дії. Це слово завжди в тій чи іншій мірі черпає натхнення зі Святого Письма, закорінене в живому церковному Переданні і авторитетно визначене Учительським Урядом Церкви». Тому матерія і форма «ніколи не залежали і не можуть залежати від волі окремої людини чи окремої спільноти».

Недопустимість змін

У документі наголошується, що «для всіх таїнств, у кожному випадку, дотримання матерії і форми завжди вимагалося для дійсності звершення, з усвідомленням того, що довільні зміни однієї і/або іншої – серйозність і силу позбавлення чинності яких необхідно щоразу з’ясовувати – ставлять під загрозу дійсне уділення таїнственної благодаті з очевидною шкодою для вірних». Те, що написано в проголошених літургійних книгах, потрібно вірно виконувати, не «додаючи, не вилучаючи і не змінюючи нічого». Бо якщо змінюються форма чи матерія, то таїнства немає. У зв’язку з цим у виносці 31-й документа наводиться важлива відмінність між законністю і дійсністю, пояснюючи, що «будь-яка зміна формули таїнства завжди є тяжким незаконним діянням», навіть якщо це щось мінімальне, що не змінює його первісного значення і не робить його недійсним. Зміна істотних елементів для звершення таїнства також вносить «сумнів щодо справжніх намірів священнослужителя, ставлячи під сумнів дійсність звершеного Таїнства».

Мистецтво богослужіння

Як зазначається далі, літургія допускає відмінності, які бережуть Церкву від «жорсткої одноманітності», про що йдеться у Конституції Другого Ватиканського Собору «Sacrosanctum Concilium». Але ця різноманітність і креативність, які сприяють більшій зрозумілості обряду та активній участі вірних, не можуть стосуватися того, що є суттєвим у звершенні таїнств. «Дедалі нагальнішим стає, – йдеться у Заувазі, – досягнення зрілості в мистецтві богослужби, яке, тримаючись подалі як від жорсткої рубрикації, так і від невгамовної фантазії, веде до дисципліни, яку слід зберігати саме для того, щоб бути справжніми учнями». У тексті наведено цитату Папи Франциска: «Не йдеться про вимогу дотримуватися літургійного етикету, йдеться радше про “дисципліну” в значенні, яке вживає Ґвардіні, яка, коли її автентично зберігати, формує нас: це жести і слова, які впорядковують наш внутрішній світ, допомагаючи нам переживати почуття, поставу, поведінку. Вони не є викладом ідеалу, яким потрібно керуватися, а дією, яка залучає тіло в його цілісності, тобто в його єдності душі і тіла».

Оберігати багатство Святих Таїнств

«А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас» (2 Кор 4,7). У підсумку документ Дикастерії доктрини віри наводить слова святого апостола Павла, зауваживши, що вони, використані для того, щоб підкреслити, «як величність Божої сили об’являється через слабкість його служіння як проповідника», також добре описують те, що відбувається в таїнствах». «Вся Церква, – наголошується в Заувазі, – покликана берегти багатство, що міститься в них, щоб ніколи не затьмарювалася першість спасенної дії Бога в історії, навіть якщо йдеться про крихке посередництво знаків і жестів, притаманних людській природі».

Універсальне призначення документа

У вступний частині документа також зазначається, що він «стосується Католицької Церкви в її цілості», однак, богословські аргументи, використані в ньому, подекуди вдаються до «категорій, притаманних латинській традиції». «Тому Синодові або Асамблеї ієрархів кожної Східної Католицької Церкви доручається належним чином адаптувати вказівки цього документа, використовуючи власну богословську мову, якщо вона відрізняється від тієї, що вживається в тексті. Результат перед публікацією має бути поданий на затвердження до Дикастерії віровчення».