Папа: спасіння приходить через покору, справжні ліки від людської гордості

«Надмірне сяйво». Саме так можна перекласти слово, яке стародавні греки використовували на позначення гордості. Саме цьому порокові, який і справді є самозвеличенням, зарозумілістю, чванством, Папа Франциск присвятив свої роздуми з нагоди загальної аудієнції, яка в середу, 6 березня 2024 р. відбулася на площі Святого Петра у Ватикані, вперше саме на цьому місці після зимової перерви. Цим повчанням Святіший Отець завершив першу частину циклу катехиз про пороки та чесноти, дійшовши до тієї вади, яку Ісус згадує, коли пояснює, що зло завжди походить із людського серця. Як і попереднього разу, цю катехизу зачитав співробітник із Державного Секретаріату. Цього разу це був о. П’єрлуїджі Джіролі. «Гордий – це той, хто вважає себе чимось набагато більшим, ніж він є насправді; той, хто турбується про те, щоб його визнали більшим за інших, завжди хоче, щоб його власні заслуги були визнані, і зневажає інших, вважаючи їх нижчими за себе», – зазначає Наступник святого Петра.

Абсурдна претензія

Як зауважує Папа, вже з цього попереднього опису можемо побачити, що цей порок є схожим із пороком марнославства, про який йшлося попередньої середи. «Однак, якщо марнославство і є хворобою людського его, то це все ж таки дитяча хвороба у порівнянні з тим спустошенням, на яке спроможна гордість», – вказує він, зазначивши, що давні монахи ставили гордість на вершину в переліку лих, називали її «великою царицею з-поміж усіх пороків». І як пояснює Наступник святого Петра, за цим лихом приховується «радикальний гріх», яким є «абсурдна претензія на те, щоби бути як Бог». І саме гордістю можна назвати гріх прабатьків у раю, про який розповідає початок Книги Буття. «Автори творів про духовність більше уваги приділяють опису наслідків гордині у повсякденному житті, ілюструванню того, як вона руйнує людські стосунки, підкресленню того, як це зло отруює почуття братерства, завданням якого, у свою чергу, є об’єднувати людей», – підкреслює він.

Зовнішні симптоми

Далі Святіший Отець зауважує, що всі ці симптоми вказують на потрапляння людини в пастку гордині. Але йдеться про лихо, яке також має «виразну зовнішню ознаку». «Гордий є пихатим, “твердошиїм”, тобто має жорстку шию, яка не згинається», – пояснює він, додаючи, що така людина з легкістю видає зневажливі осуди щодо інших, які здаються їх невдахами та невмілими. «Ти розумієш, що маєш справу з гордою людиною, коли, рухаючись у руслі конструктивної критики чи цілком невинного зауваження, отримуєш перебільшену реакцію, ніби хтось образив її величність: людина впадає в лють, кричить, ображено розриває стосунки з оточуючими», – зауважує Єпископ Риму.

Ліки впокорення

За словами Папи, маючи справу з людиною, яка захворіла на гордість, мало що можемо зробити. З такою людиною залишається мати терпеливість, бо одного дня «її будівля завалиться». В Євангеліях Ісус часто мав справу з гордовитими, часто викривав цю ваду в тих, хто її вміло приховував. Навіть Петро переконував у найбільшій вірності, кажучи: «Навіть якщо інші Тебе залишать, то не я», однак швидко переконався, що є таким як і інші. І лише після цього досвіду, вже «другий» Петро, який «не задирає підборіддя, але плаче солоними сльозами, буде зцілений Ісусом та врешті стане спроможним нести тягар Церкви».

«Спасіння приходить через смирення – справжні ліки від кожного прояву гордості. У “Величальній пісні” Пресвята Марія оспівує Бога, Який своєю силою розсіює гордих у хворобливих думках їхніх сердець. У Бога даремно щось красти, як це сподіваються зробити горді, бо врешті-решт Він хоче дати нам усе. Ось чому апостол Яків, звертаючись до своєї спільноти, зраненої чварами, породженими гординею, пише: “Бог гордим противиться, а смиренним дає свою благодать” (Як 4,6)», – підсумовує Папа, заохочуючи використати цей період Чотиридесятниці, щоб боротися проти нашої гордості.