Кардинал П’яченца: сповідь – необхідний засіб справжньої реформи в Церкві
Відкриваючи ватиканський курс про сповідництво для молодих священників і кандидатів до священства, очільник Апостольської Пенітенціарії поділився думками про значення сповіді у житті Церкви та в світлі Святого Року, який наближається.
У той час, як спостерігаємо тенденції робити Церкву більш «людською», не слід забувати, що існує потреба в «більш божественній Церкві, яка здатна через своїх членів, завжди оновлюваних благодаттю, зробити так, щоб Боже світло щодня сяяло в людині», тому необхідно «почати наново зі сповіді, милосердя, щоб стати паломниками надії». Про це йдеться у вступній доповіді, якою кардинал Мауро П’яченца, Верховний Пенітенціарій, відкрив 34-й курс для сповідників, що від 4 до 8 березня 2024 р. відбувається у Ватикані.
Доповідач розвинув свої роздуми, скерувавши погляд на Ювілейний 2025 рік, тема якого «Паломники надії», і який, як і кожен Святий Рік, «матиме в центрі подвійний вимір – паломництво ad Petri Sedem і таїнство Примирення». Промовляючи до священників та кандидатів до священичого стану, які зібралися в Палаці Канцелярії, він підкреслив, наскільки центральним і визначальним, як «автентична мета Ювілею», є таїнство примирення з Богом і Церквою, що є також «передумовою для будь-якого іншого можливого примирення: з самим собою, з ближніми, з суспільством та з історією».
Особисте оновлення, породжене благодаттю
Ми є паломниками, бо «прямуємо до конкретної мети», яка «об’явилася нам в унікальний і особистий спосіб», до Ісуса Христа, Світла світу, пояснив кардинал П’яченца. Але «щоб це Світло засяяло серед темряви світу і стало носієм надії», воно повинно спочатку засяяти в кожному з нас. «Оновлення Церкви та світу», за його словами, вимагає, перш за все, «особистого оновлення, породженого благодаттю, яка робить кожного носієм, паломником надії». І для цього, як уточнив Верховний Пенітенціарій, людина, щоб змогти «здійснити паломництво справжнього сопричастя з собою, справжнього оновлення та людського сповнення», потребує, «щоб хтось, поза нею самою, надав їй милосердя та прощення». Тому «прощення є автентичним лише тоді, коли воно приходить “ззовні”, від Іншого».
Церковна цінність сповіді
Таким чином, Сповідь «робить нас паломниками надії, бо дає нам впевненість у тому, що ми постійно оновлюємося Благодаттю». Ця динаміка «має також глибоку церковну цінність», адже для «справжньої реформи» в Церкві, як підкреслив Верховний Пенітенціарій, ми повинні дозволити на те, щоб наші людські конструкції та нагромадження були «щоразу наново зметені милосердям, яке походить з Висот».
У своїй доповіді кардинал П’яченца також зазначив, що «святість Хрещення, яка вводить нас у сопричастя Церкви, та таїнство Сповіді, яке відновлює в нас знівечений гріхом образ, є справжнім джерелом того, що ми стаємо “паломниками надії”, що ми прямуємо до есхатологічної надії». І це «дає нам змогу не покладатися на суто людські конструкції, на соціальні чи політичні системи», ні, тим більше, «на так звану “нову Церкву”, збудовану лише руками людини».
З ізоляції назустріч спільноті
Підсумовуючи, кардинал П’яченца зауважив, що, слід пам’ятати, що «надія, яку дає Сповідь», не позбавлена труднощів. Примирення відкриває «на покаяння, яке є нічим іншим, як здійсненням прощення в мені». Йдеться про оновлення людини, яке слід розглядати в контексті Церкви, бо «завдяки Сповіді людина відривається від свого гріха і, як наслідок, сумної ізоляції», її вільно приймають, залучають саме у Церкві, «спільноті, яка об’єднує і підтримує, як у житті, так і в смерті».
About The Author
