Папа Франциск: евтаназія – свідчення нестачі любові

У наш час, коли бачимо навколо трагічні наслідки війни, насильства та різного роду несправедливості, дуже легко піддатися відчаєві, однак, як члени людського роду, а насамперед як віруючі, «ми покликані з любов’ю та співчуттям супроводжувати людей, які боряться і яким важко знайти причини для надії». Про це пише Папа Франциск у своєму посланні учасникам першого міжнародного міжрелігійного симпозіуму про паліативну опіку, який від 21 до 23 травня 2024 р. відбувається у місті Торонто, Канада, на тему «Прямуючи до наративу надії». Організаторами заходу, який зібрав представників медичної сфери з різних країн світу, які належать до різних віровизнань, є Папська академія «За життя» та Канадська єпископська конференція.

Конкретний знак близькості

Святіший Отець, покликаючись на тему зустрічі, підкреслює, що надія «дає нам сили, щоб знаходити відповіді на запитання, які перед нами ставлять життєві виклики, труднощі та турботи». «Усі, хто пережив невизначеність, яка часто приходить з хворобою і смертю, потребують свідчення надії, яке дають ті, хто піклується про них і залишається поруч з ними. У зв’язку з цим паліативна допомога, прагнучи максимально полегшити тягар страждань, є насамперед конкретним знаком близькості і солідарності з нашими братами і сестрами, які страждають», – пише він, додаючи, що таке піклування «допомагає пацієнтам і їхнім родичам прийняти вразливість, крихкість і скінченність, які характеризують людське життя в цьому світі».

Поразка любові

Папа підкреслює, що на відміну від паліативної опіки, евтаназія «ніколи не є джерелом надії, ані справжнім піклуванням про хворих і вмираючих». Йдеться радше про «поразку любові», яка є відображенням культури «відкидання мов непотребу», в якій люди не вважаються фундаментальною цінністю. За його словами, часто евтаназію фальшиво представляють як співчуття. «Однак, “співчуття”, що означає “страждати разом”, – пояснює Наступник святого Петра, – не передбачає навмисних дій, спрямованих на припинення життя, а радше готовність розділити тягар людей, які переживають останній етап нашого земного паломництва. Паліативна допомога, натомість, є справжньою формою співчуття, оскільки вона відповідає на страждання, – фізичне, емоційне, психологічне чи духовне, – стверджуючи фундаментальну і непорушну гідність кожної людини, особливо вмираючої, і допомагаючи їй прийняти неминучий момент переходу від цього життя до життя вічного».

Протистояти виклику самотності

У цьому контексті, за словами Папи, «релігійні переконання пропонують глибше розуміння хвороби, страждання і смерті, вважаючи їх частиною таємниці Божого Провидіння а, з точки зору християнської традиції – засобом для досягнення освячення». Не випадково, зазначає він, «вчинки співчуття та пошана, виявлені медичним персоналом та спеціалізованими працівниками охорони здоров’я, часто дають можливість людям наприкінці життя віднайти духовну розраду, надію та примирення з Богом, членами своєї сім’ї та близькими». «Ваше служіння справді важливе,  я б навіть сказав – необхідне, – звертається Святіший Отець до надавачів паліативної опіки, – щоб допомогти хворим і вмираючим усвідомити, що вони не є ізольованими чи самотніми, що їхнє життя не є тягарем, але що вони залишаються безцінними в Божих очах і з’єднані з нами узами сопричастя».