Бог іде зі своїм народом. Послання на Всесвітній День мігранта і біженця 2024
Дорогі браття й сестри!
29 жовтня 2023 року завершилася перша сесія XVI Звичайної загальної асамблеї Синоду Єпископів, яка дала нам змогу поглибити наше розуміння синодальності як первісного покликання Церкви. «Синодальність постає передусім як спільна мандрівка Божого люду та як плідний діалог харизм і служінь на службі приходові Божого Царства» (Підсумковий звіт, Вступ).
Наголос на синодальному вимірі дозволяє Церкві наново відкрити свою мандрівну природу як Божого люду, що подорожує історією, паломничаючи, можемо сказати, «мігруючи» до Небесного Царства (пор. Lumen gentium, 49). Спонтанно спадає на думку посилання на біблійну розповідь про Вихід, яка представляє ізраїльський народ в дорозі до обіцяної землі: довгий шлях від рабства до свободи, який є прообразом подорожі Церкви до остаточної зустрічі з Господом.
Подібним чином у мігрантах нашого часу, як і в мігрантах усіх часів, можемо побачити живий образ Божого люду, що прямує до вічної батьківщини. Їхні подорожі надії нагадують нам, що «наше громадянство в небі, звідки і Спасителя очікуємо, Господа Ісуса Христа» (Фил 3,20).
Ці два образи – біблійного виходу та мігрантів – мають багато спільного. Як і ізраїльський народ за часів Мойсея, мігранти часто втікають від ситуацій гноблення і зловживань, відсутності безпеки і дискримінації, браку перспектив розвитку. Як євреї в пустелі, мігранти зустрічають на своєму шляху багато перешкод: їх випробовують спрага і голод, їх виснажують труднощі і хвороби, їх спокушає відчай.
Але фундаментальна дійсність виходу, кожного виходу, полягає в тому, що Бог випереджає і супроводжує подорож свого люду і всіх своїх дітей усіх часів і на кожному місці. Божа присутність посеред народу є певністю історії спасіння: «Сам Господь, Бог твій, рушає з тобою; Він тебе не лишить і не покине» (Втор 31,6). Для народу, який вийшов з Єгипту, ця присутність проявляється в різних формах: хмарний і вогняний стовп показує і освітлює шлях (пор. Вих 13,21); намет зборів, який зберігає ковчег завіту, робить Божу близькість відчутною (пор. Вих 33,7); жезл з мідяною змією забезпечує божественний захист (пор. Чис 21,8-9); манна і вода (пор. Вих 16-17) є Божими дарами для голодного і спраглого народу. Намет є особливо дорогою для Господа формою присутності. Під час царювання Давида Бог відмовляється зачинитися в храмі, щоб і надалі перебувати в наметі і таким чином мати можливість ходити зі своїм народом «з намету до намету, з житла до житла» (1 Хр 17,5).
Чимало мігрантів переживають досвід Бога як свого супутника в дорозі, провідника і якоря спасіння. Вони ввіряють себе Йому перед від’їздом і вдаються до Нього у скрутних ситуаціях. У Ньому вони шукають розради в моменти розпачу. Завдяки Йому на дорозі зустрічаються добрі самаряни. Йому вони в молитві довіряють свої сподівання. Як же багато Біблій, Євангелій, молитовників і вервиць супроводжують мігрантів у їхніх подорожах через пустелі, річки і моря, через кордони всіх континентів!
Бог не лише іде зі своїм народом, але й у своєму народі, в тому значенні, що Він ототожнює Себе з людьми, що перебувають у дорозі через історію, особливо з найостаннішими, вбогими, марґіналізованими, немовби далі продовжуючи таїнство Втілення.
Ось чому зустріч з мігрантом, як і з кожним братом і сестрою в потребі, «є також зустріччю з Христом. Він сам нам це сказав. Це Він стукає в наші двері голодний, спраглий, чужинець, нагий, хворий, ув’язнений, просячи, щоб Його зустріли і допомогли» (Проповідь під час Святої Меси з учасниками зустрічі “Вільні від страху”, Сакрофано, 15 лютого 2019 р.). Останній суд, про який розповідає Матей у 25-му розділі своєї Євангелії, не залишає жодних сумнівів: «Я був чужинцем, і ви Мене прийняли» (в. 35); і ще раз: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви Мені зробили» (в. 40). Отже, кожна зустріч на нашій дорозі – це нагода зустріти Господа; і це нагода, наповнена спасінням, тому що в сестрі чи братові, які потребують нашої допомоги, присутній Ісус. У цьому сенсі бідні спасають нас, бо дають нам змогу зустріти Господнє обличчя (пор. Послання на Третій Всесвітній день бідних, 17 листопада 2019 р.).
Дорогі браття й сестри, у цей День, присвячений мігрантам і біженцям, єднаймося в молитві за всіх тих, хто був змушений покинути свою землю в пошуках гідних умов життя. Почуваймося в дорозі разом з ними, разом звершуймо «синод» і ввіряймо їх усіх, як і наступну синодальну асамблею, «заступництву Пресвятої Богородиці, знаку певної надії та розради в дорозі вірного Божого люду» (Підсумковий звіт, Щоб подорож тривала).
Молитва
Боже, Отче всемогутній,
Ми – Твоя Церква-паломниця,
що прямує до Небесного Царства.
Ми живемо в себе на батьківщині,
але немов чужинці.
Кожен чужоземний регіон – наша батьківщина,
як і кожна батьківщина для нас – чужинницька земля.
Ми живемо на землі,
але наше громадянство – у небі.
Не дозволь, що ми ставали панами цієї частки світу,
яку Ти дарував нам як тимчасове житло.
Допоможи нам ніколи не припиняти подорож,
разом з нашими братами й сестрами мігрантами,
до вічного житла, яке Ти приготував для нас.
Відкрий наші очі та наше серце,
щоби кожна зустріч із потребуючим
ставала зустріччю з Ісусом, Твоїм Сином і нашим Господом.
Амінь.
Рим, базиліка Святого Івана на Латерані, 24 травня 2024, Пречистої Діви Марії, Помічниці християн.
ФРАНЦИСК
About The Author
