Вихід Є! Просити про більшу їжу

Розважаючи над розмовою Ісуса з жінкою самарянкою в четвертій главі Євангелія від Івана, можна побачити багато цікавих моментів. Христові найперше залежить на наверненні людини, щоб людина змогла розпізнати правду і приліпитися до правди, щоб ця правда була фундаментом у будуванні подальшого життя. Окрім слів, які торкалися глибини особистого життя жінки і були потрібні для її навернення,  розмова має високий богословський рівень. І напевно, підходила би для розмови Ісуса з Никодимом чи іншими вчителями Тори. Проте саме жінці, і то жінці з якою не мав би Юдей розмовляти, Месія об’являє себе. Багато фарисеїв і вчителів Закону прямо питали в Ісуса, чи Він Месія. Але прямої відповіді не отримали. А жінці самарянці, з якою Христос не мав би і говорити (і на це були переконливі обставини бо самаряни відійшли від правдивого почитання Бога), Ісус сам сказав, що Він Месія.

Коли учні побачили цю сцену, то здивувалися. Але це не останнє здивування. Їх не менше дивує відповідь Ісуса на запрошення поїсти. «Їжа моя, – каже до них Ісус, – волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити» (Ів. 4. 34). Перше, що їм приходить на думку: напевно, Йому вже дав хтось їсти. Нам може відразу пригадатися молитва Отче Наш. У ній Христос каже молитися, просячи про хліб щоденний, щоб ми зажди мали, що їсти, бо це потрібне, щоб людина могла жити і реалізовувати себе. А в цьому уривку Він каже, що Його їжа є вершити місію, яку Йому доручив Отець.

Гебрайське слово, яке вживається, коли йдеться про щоденний хліб в Господній молитві, звучить ЛЕХЕМ. І воно означає не тільки хліб з зерна, який їдять, але також означає місію, післаництво, завдання. Цікаво і те, що Ісус каже до жінки, що Він може дати їй воду, від якої вона вже не буде мати спраги. І жінка відразу просить про цю воду. І зрештою вона її отримує. Вона прийшла набрати води, щоб втамувати фізичну спрагу, але завдяки тому, що отримала від Месії, – втамовує духовну спрагу. Вона залишила свій глечик, забула про воду фізичну і побігла свідчити людям зі свого міста, що зустріла Месію. Можемо бачити, що і той, хто дає духовну поживу і той хто її приймає – втамовують спрагу і голод.

Христос показує нам, що для людини є життєво необхідними і одне і друге. І хліб, який годує тіло, і місія, яка дає поживу для цілої людської особистості. Тому християнин, який не включений в місію Церкви, який ще не запізнав радості ділення з іншими своєї віри і свого досвіду життя з Богом, не є в повні ситий, не є в повні реалізований. І ми навіть можемо відчувати, що нам завжди чогось бракує, бо насправді це дійсно так. Коли ми молимось Отче наш і просимо, щоб наш Отець давав нам щодня хліб, то ми одночасно просимо, щоб завжди мати можливість бути при справах Отця. Є багато людей, які, якщо в них забрати їхню діяльність, будуть гірше почуватися, ніж забрати фізичну їжу. Можна собі уявити, на скільки гірше почуваються християни, які не ввійшли в свою місію. Для християнина поширення Царства Божого є більше, ніж просто діяльністю, євангелізація є метою і стилем життя христинина. Цієї місії ніхто в жодний спосіб не може забрати. Бо де би ми не були і в яких обставинах не опинилися, ми завжди можемо знаходити спосіб свідчити, що для нас зробив Христос. І навіть смерть цього не може зробити, бо смерть праведника це здобуток для Божого Царства. Це і намагався Христос показати своїм учням. Зрештою – вони це зрозуміли і робили так само. Так само роблять багато християн сьогодні і перебувають у Божій радості. Про це нам пригадує одна з церковних заповідей: «Чи дбав я про справи Церкви»? Чи виявляв готовність долучатися до різних місій Церкви? Чи казав я за прикладом пророка Ісаї: «…Ось я, пошли мене» (Іс. 6. 8)!