«Летаргічний сон сторожі». Дрімання добрих пастирів дозволяє поширюватися помилкам і єресям

«Одна з найжахливіших хвороб, яка сьогодні поширюється в Церкві, — це летаргія сторожів віри», — писав Дітріх фон Гільдебранд у «Спустошеному винограднику», опублікованому в 1973 році. Видатний філософ і богослов, який ревно захищав ортодоксію після Другого Ватиканського Собору, здається, влучив у саме «яблучко»… і його зауваження на захист віри могли б бути корисні багатьом єрархам сьогодні.

Дітріх фон Гільдебранд відкрито описав діяльність «п’ятої колони» в Церкві. Він використовував цей термін для позначення духовенства, завербованого безпосередньо для нападу на Церкву з масонських і комуністичних кіл. Як зазначив він, принципом дії цих ворожих кіл, які прагнуть зруйнувати Царство Боже зсередини, є співпраця з «прогресивними теологами та пастирями». Вони хочуть, щоб Містичне Тіло Христа було перетворено на «чисто гуманітарну спільноту, секуляризовану та позбавлену святості», – попередив письменник у книзі, виданій 50 років тому.

Теолог, однак, усвідомлював, що група єпископів, керована не реформаторськими амбіціями, а щирою вірою, статистично переважала лави «прогресистів». Тож чому прихильники зміни доктрини настільки успішні? Під час нинішнього понтифікату вони, мабуть, переживають золотий вік успіху…

На думку Гільдебранда, тріумфу гетеродоксії значною мірою сприяла пасивність більш ортодоксійних єрархів. «Коли йдеться про втручання проти єретичних теологів і священників або проти богохульської деформації культур, вони не використовують свій авторитет. Або вони закривають очі і намагаються ігнорувати серйозні хвороби та обов’язок втрутитися (…), або вони бояться, що преса та засоби масової інформації нападуть на них і засудять їх як реакційних, слабкодухих, середньовічних людей», – пояснив німецький теолог причини такого занедбання.

Як додав філософ, особливо болісним є те, що таке ставлення часто супроводжується жорстоким ставленням до вірних, які всупереч пасивності пастирів намагаються самотужки стають на захист чистоти депозиту віри. «Деякі єпископи, виявляючи байдужість до єретиків, займають сувору владну позицію щодо вірних, які борються за ортодоксію – роблять те, що повинні робити самі», – зазначив німецький учений.

«Толерують розмови єретиків – священнослужителів і мирян, мовчки терпиться отруєння вірних, але непохитних людей, які підтримують ортодоксію, замовчують і ставляться до них як до сіячів смути», – додав він.

«Чи очікується, що вірні не будуть звертати увагу на проповіді, в яких буде проголошуватись щось, що абсолютно несумісне з вченням Церкви – тоді як дозволяється учительська діяльність теологів, які стверджують, що Церква повинна прийняти плюралізм (…)?», – запитує із сумом автор «Спустошеного виноградника».

Що стосується наших часів, в глобальному масштабі важко знайти вирішальні голоси єпископів. Ті єрархи, які наважуються сказати відкрите «ні» псуванню релігії проповідуванням помилок про віру, є, на жаль, винятком.

«Немає нічого більш неправильного, ніж ідея про те, що треба пустити речі на самоплив і терпляче чекати, поки все врегулюється само собою», — писав фон Гільдебранд у своїй пророчій праці. «Невикористання авторитету, встановленого Богом, є чи не найсерйознішою помилкою сучасної Церкви», – додав шановний теолог.

У цій ситуації, за словами Гільдебранда, вірні миряни не повинні піддаватись переконанню, що послух єпископам є вищим за збереження та проголошення правдивої віри. «Чи в часи аріанства, коли більшість єпископів були аріанами, вірні замість боротьби з єрессю повинні були обмежуватися чемним і слухняним виконанням наказів єпископів?».

За матеріалами pch24.pl

About The Author