12 березня – 25 років тому: велике «Mea Culpa» Івана Павла ІІ

«Історичний», «винятковий жест», «гідний найвищої поваги» – так прокоментували подію, що сталася у соборі Святого Петра в Римі 12 березня 2000 р. Ізраїльські ЗМІ навіть говорили про це як про «віху в історії відносин між євреями та християнами». Згідно з календарем Великого Ювілею 2000 року, перша неділя Великого посту була Днем Прощення в усій Католицькій Церкві. З цієї нагоди на Святій Літургії прощення у ватиканській базиліці, численні кардинали, архиєпископи, єпископи та священники з Римської курії та інші зібралися, щоб висловити прохання Церкви про прощення на чолі з Іваном Павлом ІІ, пише КАІ.

Причина? Під час церемонії Папа Іван Павло ІІ прочитав сім визнань гріхів, а потім промовив молитву про прощення. Католицька Церква визнала: «гріхи, вчинені на службі істині: нетерпимість і насильство по відношенню до дисидентів, релігійні війни, насильство і зловживання під час хрестових походів, примусові методи, використані інквізицією»; «гріхи, які зашкодили єдності Тіла Христового: екскомуніки, переслідування, розділення»; «гріхи, вчинені у стосунках з народом першого завіту, Ізраїлем: презирство, ворожнеча, мовчання»; «гріхи проти любові, миру, прав народів, поваги до культур та інших релігій, вчинені під час євангелізації»; «гріхи проти людської гідності та єдності людського роду: проти жінок, рас і народів» і «гріхи проти основних прав людини та проти соціальної справедливості: проти останніх, бідних, ненароджених, соціальна та економічна несправедливість, маргіналізація».

Після кожної молитви запалювали одну з масляних лампад на великому свічнику з семи гілок, розміщеному перед розп’яттям 14-го століття з римської церкви Сан-Марчелло-аль-Корсо, яке традиційно привозили до базиліки Святого Петра в Святий рік.

На початку проповіді Іван Павло ІІ нагадав слова св. Павла з Другого послання до Коринтян, прочитаного під час обрядів Попільної середи про необхідність примирення з Богом, та з Євангелія св. Марка про спокушування Ісуса в пустелі. Потім він наголосив, що Христос, хоч і сам був безгрішний, погодився взяти наші гріхи на Себе, а тому Церква тим більше повинна визнавати свої гріхи перед світом.

«Тому одним із характерних елементів Великого Ювілею є те, що я назвав [у буллі «Incarnationis mysterium» – KAI] «очищенням пам’яті», – продовжив Папа. Він нагадав, що як наступник св. Петра у цьому документі просив, щоб «у цьому році милосердя Церква, зміцнена святістю, яку вона отримала від свого Господа, стала на коліна перед Богом і благала прощення за минулі та теперішні гріхи своїх дітей». І ця неділя є нагодою для «Церкви, духовно зібраної навколо Наступника св. Петра, благати у Бога прощення гріхів усіх віруючих». «Перепрошуємо і просимо вибачення!» – рішуче наголосив Святіший Отець.

Тоді він нагадав, що це звернення викликало глибокі та корисні роздуми в церковній спільноті, що призвело до публікації кілька днів тому документа Міжнародної теологічної комісії «Пам’ять і примирення: Церква і гріхи минулого». Папа подякував усім, хто сприяв публікації цього тексту, який є дуже важливим для правильного розуміння та правдивого прохання про прощення, заснованого на об’єктивній відповідальності, що стосується християн як членів Містичного Тіла. Цей документ повинен заохотити сьогоднішніх вірних визнавати, разом із власними, гріхи вчорашніх християн, «у світлі відповідного історичного та богословського розпізнавання».

У подальшій частині проповіді Святіший Отець подякував Богові, «який у своїй милосердній любові розбудив у Церкві чудесне зерно святості, місіонерської ревності та цілковитої посвяти Христові та ближньому». У той же час, «ми не можемо не визнати невірності Євангелію, в яку були залучені деякі з наших братів, особливо в другому тисячолітті», – сказав Папа. «Просімо пробачення за розбіжності, які виникли між християнами, за насильство, яке деякі вчинили в служінні істині, а також за невірність і ворожість, які інколи демонструються до послідовників інших релігій», – додав він.

«Ми з повною свідомістю визнаємо нашу відповідальність як християн за зло сьогодення», — сказав Святіший Отець. У цьому контексті він згадав атеїзм, релігійну байдужість, секуляризацію, етичний релятивізм, порушення права на життя та відсутність турботи про бідність багатьох країн.

Водночас він зазначив, що Церква не лише просить прощення своїх гріхів, але й прощає іншим гріхи, вчинені проти неї. «Церква сьогодні і завжди відчуває покликання очистити нашу пам’ять про ці сумні прояви від усякого почуття гніву та суперництва. Таким чином Ювілей стає для кожного належною нагодою для глибокого навернення до Євангелія», – наголосив Папа.

Він зазначив, що для того, щоб правильно зрозуміти значення слова «примирення», потрібно спочатку усвідомити розділення та розриви. Бог приймає кожного блудного сина, який повертається до Нього, – нагадав Іван Павло ІІ. Особливим свідком Божої любові та прощення є Савло з Тарсу, який став Павлом, великим апостолом народів.

«Маріє, Мати прощення, допоможи нам прийняти благодать прощення, яку Ювілей пропонує нам у великих масштабах. Нехай Великий піст цього надзвичайного Святого Року стане сприятливим моментом для всіх віруючих і для кожної людини, яка шукає Бога, часом примирення, часом спасіння», – завершив свою проповідь Іван Павло ІІ.

Критика та занепокоєння під час підготовчого періоду

Не всі у Ватикані підтримали ідею папи. Деякі церковні чиновники критикували надмірне визнання провини або боялися негативних наслідків, наприклад, для християн в ісламських країнах. Протягом двох років богослови під керівництвом тодішньої Ватиканської Конгрегації віровчення безуспішно обговорювали це питання, перш ніж Папа видав рамковий документ незадовго до Святого року та особисто звернувся з проханням про прощення.

7 березня 2000 р., представляючи документ «Пам’ять і примирення: Церква і гріхи минулого», підготовлений Міжнародною теологічною комісією на прохання Папи Івана Павла ІІ, кардинал Префект Конгрегації Доктрини Віри Йозеф Ратцінґер назвав День прощення унікальною подією не лише у Святому році, а й в історії Церкви. Того дня Іван Павло ІІ зробив безпрецедентний історичний жест. Він наголосив, що процес «очищення пам’яті» – це не суд над минулим, а акт солідарності та відповідальності за майбутнє. Причому прохання про прощення було звернено виключно до Бога, а не до людей. Реакція була виключно позитивною. Люди побачили, що Церква вміє називати злочини.