Джон Генрі Ньюмен. Ангели та сили природи

«Вітри своїми посланцями учиняєш, полум’я вогненне – слугами своїми» (Пс. 104,4)

Гріх нашого віку

В історії світу були моменти, коли деякі люди надавали занадто великого значення ангелам і надмірно шанували їх, аж до того, що забували про найвище поклоніння, належне Всемогутньому Богу. Це гріх темних віків. Але гріх так званого просвітленого віку, а наш власний вік також називається так, є зовсім протилежним: нехтування ангелами або повне ігнорування їх; приписування всього, що ми бачимо навколо нас, не їхнім діям, а певним нібито законам природи. Це, я стверджую, наш гріх, пропорційний ступеню, до якого ми посвячені у вчення цього світу; і це небезпека багатьох (так званих) наукових занять, які зараз модні та охоче рекомендуються значній частині суспільства, раніше незнайомій з ними, — хімії, геології тощо. Небезпека полягає в нашій залежності від видимих речей, забуванні невидимого та нашому незнанні про них.

Я спробую пояснити, що маю на увазі, ясніше. Святе Письмо, процитоване на початку, повідомляє нам, що Всемогутній Бог створює своїх ангелів як духів або вітри, а своїх слуг — як полум’я вогню. Давайте поміркуємо, що це означає.

Скільки прекрасних і чудових об’єктів оточує нас з усіх боків! І як мало ми про них знаємо! У деяких ми бачимо ознаки інтелекту та можемо уявити, що вони собою являють. Наприклад, ми ще мало знаємо про тварин, але ми визнаємо, що вони мають почуття — ми розуміємо, що їхня відчутна фізична форма є лише зовнішньою ознакою чогось, чого ми не сприймаємо. У випадку з людьми це ще ясніше: ми бачимо, як вони рухаються, говорять і діють, і ми знаємо, що все, що ми бачимо, є результатом їхньої волі, тому що вони мають дух у собі, хоча ми не можемо безпосередньо спостерігати його.

Але чому течуть річки? Чому йде дощ? Чому сонце нас гріє? А вітер, чому він дме? Тут наш природний розум нас підводить; ми знаємо, що саме дух усередині людини та тварини змушує людину та тварину рухатися, але розум нічого не говорить нам про якийсь дух, що мешкає в тому, що ми зазвичай називаємо світом природи, дух, який змушує її виконувати свої щоденні обов’язки. Звичайно, саме Божа воля підтримує все; так само, як Божа воля дозволяє нам рухатися, вона не заважає нам; у певному сенсі можна сказати, що ми рухаємося самі. Але чому рухаються вітер і вода, земля і вогонь?

Бог сказав нам, чому Йому потрібні ангели

Тут втручається Святе Письмо і, здається, каже нам, що вся ця дивовижна гармонія є справою ангелів. Явища, які ми приписуємо випадку, як-от погода, чи природа, як-от зміна пір року, є обов’язками, що виконуються перед Богом. Він робить Своїх ангелів вітрами, а Своїх слуг – полум’ям вогню.

Наприклад, саме ангел наділив воду в Овечій купелі Євангелія, яка називається Витезда, цілющими властивостями. Немає підстав сумніватися, що інші цілющі джерела в цій та інших землях не мають таких властивостей завдяки подібному, невидимому служінню. А пожежі на горі Синай? Грім і блискавка були справою ангелів, і в Книзі Одкровення ми читаємо про ангелів, які стримували чотири вітри! Їм також приписують акти помсти – вогняна лава вулканів, яка (здається) спричинила руйнування Содому та Гомори, була вивільнена двома ангелами, які врятували Лота. Армія Санхериба була знищена ангелом, ймовірно, задушливим вітром. Мор в Ізраїлі, коли Давид проводив перепис населення, був справою ангела. Землетрус у день Воскресіння був справою ангела. У Книзі Одкровення землю по-різному карають ангели-месники.

Таким чином, згідно з Писанням, ми дізнаємося, що хід природи – такий дивовижний, такий прекрасний і водночас такий благоговійний – є результатом дій цих невидимих істот. Природа не нежива; її щоденна робота розумна; її діла випливають з обов’язку. З цього приводу псалмоспівець каже: «Небеса оповідають славу Божу, і діло рук Його проголошує твердь небесна» (Пс. 19,2), і «Повіки, Господи, слово твоє твердо стоїть на небі. Від роду й до роду твоя правда. Ти укріпив землю, і вона стоїть твердо. За твоїми присудами усе стоїть сьогодні, усе бо тобі служить» (Пс. 119,89-91).

Природа як подих ангельських шат

Я не стверджую, що Святе Письмо пояснює нам, що таке матерія. Однак я стверджую, що так само, як наші душі рухають нашими тілами — якими б вони не були — так само існують Духовні Істоти, які приводять у рух ті дивовижні та неосяжні частини природного світу, які здаються неживими. І так само, як жести, мова та виразні вирази обличчя друзів навколо нас дозволяють нам з’єднатися з ними, так і в рухах Всесвіту, у зміні дня та ночі, літа та зими, вітру та бурі, виконуючи Його слово, ми згадуємо про благословенних та слухняних ангелів.

Отже, сьогодні, під час цього свята, давайте заспіваємо гімн трьох юнаків, яких Навуходоносор кинув у вогняну піч. Це означає, що ангелам було наказано змінити природу полум’я та зробити його нешкідливим для юнаків, які, у свою чергу, закликали всі Божі створіння, особливо ангелів, славити Бога. Хоча з того часу минуло багато століть, і світ зараз марнославно думає, що знає більше, ніж тоді, і відкрив справжні причини майже всіх видимих речей, ми все ще можемо вигукувати з вдячністю та простотою серця: «Благословіте Господа, усі діла Господні! Хваліте й возносіте його повіки. Благословіте Господа, ангели Господні! Хваліте й вознесіте його повіки. Благословіте, небеса, Господа! Хваліте й возносіте його повіки. Благословіте Господа, усі наднебесні води! Хваліте й возносіте його повіки. Благословіте Господа, всі сили! Хваліте й возносіте його повіки.» (Дан. 3,57–61).

Щоразу, коли ми дивимося за межі власного горизонту, нам згадуються ці наймилостивіші та найсвятіші Істоти, слуги Святого, які зволюють служити спадкоємцям спасіння. Кожен подих повітря, кожен промінь світла і тепла, кожне прекрасне видовище подібне до тріпотіння одягу тих, чиї обличчя бачать Бога на Небесах. І я запитую кожного з вас зараз, хіба пов’язування рухів природного світу з ангелами не є таким же філософським та інтелектуальним задоволенням, як спроба пояснити все за допомогою наукових теорій? Ці теорії, хоча й безумовно корисні для конкретних цілей, можуть (якщо їх підпорядкувати цій вищій перспективі) також знайти релігійне застосування.

Гордість сучасної людини

І ось я підходжу до ще одного застосування розглянутої доктрини. Вона підносить нас на дусі і дає нам поживу для роздумів, але вона також корисна як доктрина смирення, як я вже показав. Ось марнославна людина, бо вона хоче бути мудрою, з цікавістю досліджує творіння природи, наче вони мертві та позбавлені сенсу. Наче тільки вона одна володіє розумом, а ці творіння — це лише нікчемна, нежива матерія, хоча, можливо, спочатку надзвичайно винахідливо сконструйована. Потім ця людина, спостерігаючи за порядком речей, шукаючи в ньому причини та даючи назви чудесам, з якими вона стикається, робить висновок, що вона розуміє те, чому вона дала назву. Зрештою, вона створює теорію, записує її та називає себе вченим. Усі ці наукові теорії, як я вже казав, корисні, тому що вони класифікують і допомагають нам запам’ятати творіння та шляхи Бога та Його ангелів. Більше того, вони надзвичайно корисні, тому що дозволяють нам застосовувати Його провидіння та веління Його волі на благо людства. Таким чином, ми можемо насолоджуватися Божими дарами. Дякуймо Йому за знання, які дозволяють нам це робити, і шануймо тих, хто є Його інструментами в їх передачі.

Однак іноді хтось починає уявляти, що оскільки він знає щось про дивовижний порядок цього світу, він також знає, як все насправді працює. Він ставляться до чудес природи як до простих механічних процесів, які існують самі по собі; які приводяться в рух і діють самі по собі, як витвори людського розуму (наприклад, годинник). Таку людину можна назвати легковажним у його стосунках з природою, коли вважає, що вона (якщо можна так сказати) не чує його. Що вона не бачить, як він поводиться з нею. Така людина вірить, що порядок природи, який йому вдалось частково осягнути, замінить Бога, Творця природи. Він вірить, що все існує і діє не завдяки Божій волі і силі та дії тисяч і десятків тисяч Його невидимих слуг, а завдяки встановленим законам, самодіючим і самопідтримуючим. Яким бідним, слабким черв’яком і жалюгідним грішником стає така людина!

Однак, я боюся, що саме в такій ситуації сьогодні опинилися багато людей, які висловлюються і вважають себе та інших оракулами науки, бо – у сфері фактів – вони насправді знають набагато більше про функціонування природи, ніж будь-хто з нас.

Якби вчений зустрів ангела

А як це виглядає насправді? Припустімо, що вчений, якого я описав, досліджуючи квітку, траву, камінчик чи промінь світла — щось, що він вважає настільки нижчим у масштабі існування — раптом опинився в присутності якоїсь могутньої істоти. Істоти, прихованої за видимими речами, які він досліджує. Істоти, яка, хоча й приховує свою мудру руку, наділяє ці речі красою, грацією та досконалістю, роблячи їх знаряддями Бога для певної мети.

Що ж тоді подумав би такий вчений? Хіба не так, що коли ми випадково виявляємо грубість до ближнього, наступаємо на край його одягу або випадково штовхаємо його, нам соромно не стільки за те, що ми його образили, скільки за те, що ми виявили до нього неповагу?

Давид спостерігав за жахливою карою протягом трьох днів, безсумнівно, не з цікавістю, а з невимовним жахом і каяттям. Але коли він нарешті підвів очі, то побачив Ангела Господнього [який спричинив кару], що стояв між землею та небом, з оголеним мечем у руці, спрямованим проти Єрусалиму. І впав Давид і старшини, вкриті веретищами, обличчям до землі (1 Хронік 21,16). Зверніть увагу — таємнича пошесть стала ще страшнішою, коли її причина стала відомою!

Але те, що є правдою по відношенні до того, що є жахливим у діяннях природи, є правдою також стосовно того, що є приємним та привабливим. Тож, коли ми гуляємо просто неба та розмірковуємо в сутінках, скільки дивовижних і приголомшливих вражень нам дарують усі трави та квіти! Навіть якби ми знали про них стільки ж, скільки й наймудріші з людей, навколо нас все ще є ті, хто — хоча й невидимий — для кого найбільше людське знання — це просто повне невігластво. І коли ми обговорюємо питання, пов’язані з природою, науковим чином, повторюючи назви рослин і ґрунтів та описуючи їхні властивості, ми повинні робити це з повагою, ніби розмовляємо з великими слугами Божими. Навіть з певною сором’язливістю ми завжди відчуваємо, коли говоримо перед вченими та мудрими представниками нашого смертного виду, як бідні новачки в галузі інтелектуального знання чи моральних вчинків.

Це не фантазія, це релігійний факт

Звичайно, я можу уявити, як люди кажуть, що все це фантазія. Але якщо хтось так думає, то лише тому, що ми досі не звикли так мислити. Однак Святе Письмо розповідає нам про ангелів не випадково, а цілком з практичною метою. І я не можу уявити собі більш практичного застосування наших знань, ніж поєднання погляду на цей світ з думкою про наступне життя. Я не можу уявити собі більш практичного застосування знань, ніж це, бо це велика втіха — знати, що куди б ми не пішли, нас оточують істоти, які служать усім нам, усім спадкоємцям спасіння.

Навіть якщо ми їх не бачимо

Так, вчення про ангелів колись — як уже було сказано — було прийнято, навіть занадто легко. І якщо хтось хоче нагадати нам, що це небезпечно, нехай згадає великий принцип нашої Церкви, згідно з яким «зловживання не має правильного вживання». І нехай він пояснить, якщо може, чому святий Павло «заклинає» Тимофія перед Богом, Христом Ісусом та обраними ангелами (1 Тим. 5,21)? Чому наша Церква вчить нас на Літургії об’єднувати наше поклоніння з поклонінням «ангелів та архангелів», і чому ранні християни навіть висловлювали надію, що ангели беруть участь у богослужіннях Церкви та приєднуються до них у прославленні Бога?

Відповіді на ці питання мають прямий вплив на нашу віру в Бога та Його Сина, бо чим ширше наше бачення майбутнього світу, тим краще. Коли ми дивимося на Всемогутнього Бога, оточеного Його святими ангелами, тисячами духів, що служать Йому, та десятками тисяч, що стоять перед Ним, ідея Його могутньої величі постає перед нами ще більш вражаюче та зворушливо. Ми починаємо бачити, які ми малі, які ми незначні та нікчемні, проте який Він великий і дивовижний. Навіть найнижчий з Його ангелів нескінченно вищий за нас у нашому нинішньому стані! Яким же великим тоді має бути Господь ангелів! Навіть серафими у своєму поклонінні ховають свої обличчя від Його слави, і тому як соромно має бути грішникам, коли вони стоять перед Ним!

Однією з мотивацій наших спроб виконати Божу волю є думка, що якщо ми досягнемо Небес, то станемо супутниками благословенних ангелів. Бо що ще ми знаємо про небесні двори, як не те, що вони там населені? Тому вони відкриваються нам, щоб ми мали на чому базувати свої думки, коли дивимося на Небеса. Небеса – це палац Всемогутнього Бога, і ми, безумовно, повинні думати перш за все про Нього, про Його Сина, нашого Спасителя, який помер за нас і який являє себе в Євангеліях. Це конкретний фундамент, на якому ми можемо базувати свої мрії про Небеса. І з тієї ж причини нам відкриваються ангели – щоб Небеса були якомога менш невідомими в нашій уяві.

Тож подумаймо про Божих ангелів і думаймо про них з повагою. Але будьмо обережні, щоб споглядання їх не стало безглуздим, сентиментальним або своєрідним витонченням уяви. Бо земний світ має бути нашим світом практики та праці — Бог відкриває проблиски Третього Неба для нашої втіхи, але роздуми про нього повинні служити головній меті нашого теперішнього існування. Якщо ми не освячуємо себе щодня, щоб у майбутньому ми могли насолоджуватися повним знанням Небес, усі наші теперішні роздуми стануть лише пасткою нашого ворога. Щоденні релігійні практики, послух Богові в нашому покликанні та в звичайних справах, прагнення наслідувати нашого Спасителя Христа словом і ділом, постійна молитва до Нього та покладатися на Нього — ось головні приготування до прийняття Його одкровень та отримання від них користі.

Джон Генрі Ньюмен, 29 вересня 1831 р.

Переклад: Католицький оглядач за PCh24.pl