Роберто де Маттеї: ХАМАС, Ізраїль та Realpolitik. Або мораль у політиці справді виправдовує себе

На шпальтах Corrispondenza Romana італійський історик, професор Роберто де Маттеї, аналізує поширену наразі думку про те, що сам Ізраїль «створив» ХАМАС у 1980-х роках. Він наголошує, що це звинувачення містить значну частку правди, хоча воно також є спрощенням. У будь-якому разі, ця історія показує, що realpolitik, хоча й ефективна в короткостроковій перспективі, дає катастрофічні результати в довгостроковій перспективі.

Це звинувачення – історичне спрощення, яке, як і більшість помилок, містить частку правди, але призводить до помилкових моральних та політичних висновків.

Де Маттеї починає з морального принципу, сформульованого святим Томою Аквінським: не можна чинити зла навіть для досягнення добра. Зло, зазначає автор, ніколи не веде до добра, а зазвичай обертається проти злочинця — відповідно до принципу «гетерогенності цілей», тобто парадоксальних наслідків політичних дій. Історія ХХ століття рясніє такими «бумерангами»: тактично блискучими рішеннями, які в результаті призвели до катастрофічних наслідків.

Першим прикладом є відомий «поїзд Леніна», який німці використали в 1917 році, щоб полегшити повернення лідера більшовиків до Росії, дестабілізуючи її та припинивши війну на Сході. План досяг успіху, але в дальшій перспективі він поширив заразу комунізму, яка зрештою вразила і Німеччину. Ще одним прикладом є Версальський Договір, який виник із бажання надовго послабити Німеччину і призвів до появи нацизму та початку Другої світової війни.

Де Маттеї також згадує американську підтримку афганських моджахедів у 1980-х роках, що спричинило поразку Радянського Союзу, але призвело до народження Аль-Каїди та Талібану, а отже, й до терактів 11 вересня. Подібний ефект мала операція ЦРУ та MI6 в Ірані в 1953 році, яка повалила прем’єр-міністра Мосадддика. Захід, прагнучи забезпечити свої нафтові інтереси, призвів до створення авторитарного режиму шаха, падіння якого через чверть століття спричинило Ісламську революцію та чотири десятиліття ворожості до США.

Не сталося по-іншому й з Саддамом Хусейном в Іраку – якого підтримував Захід у війні з Іраном, а пізніше він обернувся проти своїх колишніх союзників. Вторгнення в Кувейт у 1990 році призвело до першої війни в Перській затоці, а потім до американської інтервенції в Іраку в 2003 році. У результаті Близький Схід занурився в хаос, що дозволило зародитися ІДІЛ та посилити вплив Ірану.

У цьому контексті де Маттеї обговорює випадок ХАМАСу – організації, витоки якої сягають 1970-х і 1980-х років, коли у секторі Гази діяла ісламістська мережа Муджама аль-Ісламія, пов’язана з “Братами-мусульманами”. Ізраїль, прагнучи послабити світську Організацію Визволення Палестини Ясіра Арафата, терпів і опосередковано підтримував цей рух, сподіваючись, що ісламісти зруйнують палестинську єдність. Однак із Муджами народився ХАМАС – радикальний рух опору, який від самого початку закликав до знищення Ізраїлю. Тель-Авів визнав його терористичною організацією ще у 1989 році. Авнер Коен, ізраїльський військовий чиновник, через роки визнав, що це було «колосальним історичним безумством».

Як зазначає де Маттеї, Ізраїль не створив ХАМАС, але, без сумніву, допоміг йому зміцнитися. Результатом став «ідеальний бумеранг» – ісламістський рух, який став небезпечнішим за його попередніх палестинських супротивників.

Автор зазначає, що все ХХ століття та початок ХХІ підтверджують одне: Realpolitik завжди має свою ціну. Політичні маніпуляції, що проводяться без урахування моральних принципів, приносять як удавані перемоги, так і довгострокові поразки. Світові держави неодноразово намагалися керувати історією, як партією в шахи, але закони добра і зла, вірності та зради діють незалежно від їхніх розрахунків.

За: pch24.pl.