Біль як дар?

Нині чомусь, і то без причини, отця Николу болить голова.

Почав собі нити і розумію, що то деструкція.

А що я можу зробити? Пішов на зустріч з Богом, і це була хороша зустріч: Він мене чув, притулив, але якось дивно маячило відчуття, як в голодного, який мило поспілкувався з пекарем, а після пішов таки голодним.

Питаю: «Боже, чого так? З чим Ти мене відпустив?»

А він каже : «З болем».

«Як, так?»

Придивляюся до свого болю і розумію, що він є для мене даром, а не проблемою.

Даром, який мені ніжно аргументує, що я живий! Що я в стані змін і динаміки, атрибутами яких є нормальність і достатність, брак і біль.

Перший стан провокує звиклість і застій. Натомість біль мобілізує до руху і пошуку, пошуку отого добра, правди і краси, які тихо стали буденністю, як колись до гріхопадіння в Едені.

Бо внаслідок первородної рани оця тріада блаженного стану може мене провокувати до її знецінення і до мого подальшого фрустраційного стану.

Пекар не дав хліба, але нагадав, де росте пшениця, і нагадав, що я вмію і маю на чім спекти свій авторський хліб та догодити своєму смакові хлібом, який мені найбільше смакує, а не лише насичує.