Хрест у житті Пресвятої Родини

О. Кароль Антоневич-Болоз, ТІ, якого його біографи називають «Співаком і Любителем Хреста», написав в одному зі своїх гімнів відомі сьогодні слова: «У хресті терпіння, у хресті спасіння, у хресті любові наука». Ці слова були не результатом релігійного споглядання, а виразом його життєвої боротьби з негараздами земного шляху. Уся історія Церкви говорить про благословення страждань, прийнятих у світлі Христового Хреста. Життя Святої Родини також відкриває нам це.

Чи існує рецепт щастя? Так! Людина може бути справді щасливою лише тоді, коли вона перебуває в тому, що Бог їй призначив. Відповідь на Божий заклик до священничого чи монашого життя, або до сімейного життя – це завжди вільна та особиста справа. Однак кожен вибір неминуче пов’язаний з труднощами та сумнівами, бо щасливе життя в Божому задумі – це не дорога, встелена трояндами. Щоб допомогти людям наполегливо виконувати обов’язки свого стану, Творець дає нам не лише благодать, але й приклад Ісуса Христа.

Про це свідчать слова, сказані Богом Отцем на горі Тавор: «Це Син Мій Улюблений, що в Ньому Моє вподобання. Його слухайте!» (Мт. 17, 5). А Ісус каже кожному: «Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною» (Лк. 9, 23). Це слово важке, але ніхто з нас не може уникнути хреста. Якщо ми втікаємо від одного, інший буде покладений на наші плечі. Але лише хрест, який ми переживаємо у світлі Ісусового Хреста, має сенс. Цьому нас навчає життя Пресвятої Родини.

Коли ми з вірою та уважно простежимо долю цієї надзвичайної спільноти, то розглянемо в історії людей, які її утворювали, індивідуальні та спільні труднощі існування. По-перше, слід зазначити, що дім Йосипа та Марії був матеріально дуже бідним. Ми знаємо це з Євангельської розповіді, де згадується жертва, принесена батьками Ісуса у Храмі. Жертва очищення двох горлиць, передбачена у зв’язку з народженням жінки, стосувалася найбідніших з бідних. Однак бідність не була тим хрестом, який ми можемо розпізнати з біблійної розповіді. До народження Сина Божого стосунки його земних батьків зазнали надзвичайного випробування. Коли Марія виявила, що вагітна, як каже нам Слово Боже, її чоловік вирішив таємно її відпустити. Чоловік Божої Матері повністю усвідомлював, що дитина, яка зростала в серці Марії, не його. Ми можемо лише уявити розчарування, яке він відчув, побачивши таємницю, яку від нього приховували тижнями. Усі його життєві плани, бажання та наміри зникли, як картковий будиночок, що трясеться від пориву вітру. Святий Йосип, у своєму рішенні непомітно відпустити дружину, виглядає дуже людяним. Сумніви, що мучили його, є причиною плану, передбаченого для Марії.

У досвіді Йосипа бачимо, що самотність нерозривно пов’язана з хрестом, який він несе. Що він бореться на самоті з чимось невимовним. І тому тому, хто стикається з цією складною реальністю, Бог дає Слово. Цікаво, що він отримує відповідь уві сні. У Святому Письмі сон – це стан, близький до смерті. Тому цей образ іноді тлумачиться так, що Йосип, щоб виконати Божу волю, мав померти для себе. Він справді отримав усе, що було йому необхідне, але це не був його план. Чи означає це, що Бог використав Йосипа як гвинтик у власному вигаданому механізмі?

Варто зазначити, що любов до Марії вимагала поваги до її рішення, яке певною мірою включало прийняття її хреста. Вимовивши своє спасенне для нас «fiat» у момент Благовіщення («Нехай станеться Мені за словом Твоїм» Лк. 1,39), Матір Божа погодилася не лише на несправедливі підозри свого чоловіка, але й на відсутність гідних умов для народження Спасителя у світ, на труднощі втечі та блукання Єгиптом, на муки, що супроводжували Її пошуки «загубленого» Ісуса в Єрусалимському храмі, і, нарешті, на Його Хрест на Голгофі.

«Fiat» Йосипа в цьому контексті полягало у прийнятті з любов’ю Марії, яка вирішила виконати Божий план. Проте, в цьому плані йому було надано унікальний привілей — дати Дитині ім’я, а потім виростити Його. Цінність Божого Слова розкривається тут через пояснення Йосипу спасительної ролі його хреста.

В історії Пресвятої Родини чітко бачимо, що з прийняття хреста народжується чисте добро, навіть якщо воно часто цілком відрізняється від того, чого ми бажали. Що в кожній складній ситуації є щось, що ми можемо зробити. Що іноді ми повинні взятися за завдання, більше, ніж наш особистий план, тоді ми маємо можливість скласти безкорисливий дар себе і таким чином стати справді людьми. Що це не вб’є нас, а зробить нас безсмертними. Саме в цьому проявляється парадокс прийняття хреста у відповідь на Божий заклик, парадокс, який добре виражений у словах Ісуса: «Хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою ради Мене, той її збереже» (Лк. 9,24).

Автор: Анна Новоґродска-Патріарх, pch24.pl