Лев XIV: Марія з Ґваделупе — взірець зустрічі з Христом
У своєму посланні до учасників Теологічно-Пасторального Конгресу з нагоди об’явлення Ґваделупської Богородиці Папа наголошує, що євангелізація означає входження з повагою та любов’ю в історію та реальність народів. «Катехизація — це центральна місія Церкви», — пише Святіший Отець.
«Пресвята Марія з Ґваделупе — це урок Божої педагогіки для інкультурації спасительної істини», — стверджує Лев XIV у своєму посланні з нагоди Теологічно-Пасторального Конгресу, присвяченого Ґваделупській Події, тобто об’явленню Матері Божої.
Зустріч, що відбувається в Мексиці та триватиме до 26 лютого, була організована Папською Комісією у справах Латинської Америки, Конференцією Єпископату Мексики, Лицарями Колумба та Папською Академією Марії. Її головна мета — роздуми над так званою Подією в Ґваделупе з метою посилення душпастирської діяльності на всьому американському континенті та в інших країнах, а також заохочення всіх Церков в обох Америках та інших країнах до участі в підготовці до Ювілею 2031 року, 500-ліття об’явлень.
Ґваделупе, взірець зустрічі з Христом
У тексті, підписаному 5 лютого, у день свята св. Філіпа від Ісуса, першого мексиканського мученика, Папа пише про те, як сам Бог об’явив Себе та запропонував нам спасіння. Він наголошує, що Бог не хотів об’явити Себе як абстрактну істоту чи як нав’язану ззовні істину, а поступово входячи в історію та вступаючи в діалог з людською свободою.
Папа зазначає, що євангелізація полягає, насамперед, у тому, щоб зробити Ісуса Христа присутнім та доступним, і що кожна дія Церкви повинна прагнути ввести людей у живі стосунки з Ним – такі, що освітлюють існування, рухають свободу та відкривають шлях навернення, ведучи до прийняття дару віри як відповіді на Любов, яка дає сенс і підтримує життя в усіх його вимірах.
Лев XIV уточнює, що в Марії Ґваделупській культура не «освячується» чи абсолютизується, але й не ігнорується чи не зневажається, бо «прийнята, очищена та преображена, вона стає місцем зустрічі з Христом».
Мореніта, як називають Марію, яку вшановують на цьому образі, демонструє спосіб, яким Бог наближається до Свого народу: з повагою, зрозумілою мовою, міцно, але ніжно ведучи його до зустрічі з повнотою Істини – з благословенним Плодом свого лона. На тільмі (традиційному плащі з агавового волокна), серед намальованих троянд, Добра Новина входить у світ конкретного народу та робить видимою близькість Бога, пропонуючи свою новизну без насильства чи примусу. Тому те, що сталося на Тепеяку, постає не як теорія чи стратегія, а як постійний критерій для розпізнавання євангелізаційної місії Церкви — покликаної проголошувати істинного Бога, від Якого походить життя, не нав’язуючи, але й не розмиваючи радикальної новизни Його спасительної присутності.
Інкультурація — вимогливий процес
Єпископ Рима пояснює, що інкультурація Євангелія полягає у «входженні з повагою та любов’ю в конкретну історію народів, щоб Христос був справді пізнаний, люблений і прийнятий зсередини їхнього людського та культурного досвіду».
Це означає приймати мови, символи, способи мислення, почуття та вираження кожного народу не лише як зовнішні інструменти проголошення, а як реальні місця, де благодать бажає перебувати та діяти. Водночас він застерігає, що інкультурація не означає жертвування християнською істиною чи прийняття місцевої культури як критерію віри.
Інкультурація не полягає в сакралізації культур чи прийнятті їх як вирішального ключа до інтерпретації євангельського послання; її також не можна звести до релятивістської адаптації чи поверхневого пристосування християнського послання, оскільки жодна культура — якою б цінною вона не була — не може бути ототожнена з Одкровенням або стати кінцевим критерієм віри.
Папа також застерігає, що «легітимізація всього, що культурно встановлено, або виправдання практик, світоглядів чи структур, що суперечать Євангелію та гідності особи, означало б ігнорування того, що кожна культура — як і кожна людська реальність — повинна бути просвітлена та переображена благодаттю, що випливає з Пасхальної Таїни Христа».
Інкультурація, додає він, — це «вимогливий та очищуючий процес, у якому Євангеліє, залишаючись недоторканим у своїй істині, розпізнає, розрізняє та вітає semina Verbi, присутнє в культурах, і водночас очищує та підносить їхні справжні цінності, звільняючи їх від того, що їх затьмарює або спотворює. Це зерно Слова, сліди попередньої дії Духа, знаходять в Ісусі Христі критерій своєї автентичності та повноти».
Євангелізувати, виходячи з конкретної реальності
Папа зазначає, що сьогодні передавання віри вже не є чимось очевидним, особливо у великих міських центрах та плюралістичних суспільствах, де Бог відсувається в приватну сферу або ігнорується.
З цієї причини він наголошує, що передавання віри «не можна розуміти як фрагментарне повторення змісту, ані як просто функціональну підготовку до таїнств, а як справжній шлях учнівства, в якому живі стосунки з Христом формують віруючих, здатних розрізняти, обґрунтовувати свою надію та жити Євангелієм зі свободою та послідовністю».
Катехизація – пріоритет для душпастирів
Лев XIV, відповідно до рекомендацій Апаресідського документа 2007 року, нагадує, що катехизація є «невід’ємним пріоритетом для всіх душпастирів».
Вона покликана займати центральне місце в діяльності Церкви, супроводжуючи безперервним та глибоким чином процес дозрівання, що веде до віри, яку справді розуміють, приймають та проживають особисто та свідомо, навіть якщо це означає йти всупереч домінуючим культурним дискурсам.
Папа Превост, колишній очільник Папської Комісії для Латинської Америки, заохочує учасників Конгресу черпати натхнення від святих євангелізаторів континенту, як от: Торібіо де Могровехо, Хуніперо Серра, Себастьян де Апарісіо, Мама Антула, Хосе де Анкієта, Хуан де Палафокс, Педро де Сан Хосе де Бетанкур, Роке Гонсалес, Маріана де Хесус, і Франциско Солано та ін.
На завершення Папа доручає діло євангелізації заступництву Матері Божої Ґваделупської, Зірки Нової Євангелізації, висловлюючи надію, що Вона супроводжуватиме та надихатиме кожну ініціативу на шляху до 500-ліття Її об’явлення, зазначає Vatican News.