«Кинувся на допомогу пораненому». Під час бомбардування загинув парох з Лівану

Трагічну новину повідомив отець Туфік Бу Мерхі, монах-францисканець із Кустодії Святої Землі та парох католиків латинського обряду в Тирі та Дейрмімасі. Отець П’єр Ель Райї був смертельно поранений під час атаки, коли особисто кинувся на допомогу пораненому парафіянину, який постраждав від попереднього обстрілу.

Смертельний напад стався в понеділок, 9 березня, о 14:00, рівно через тиждень після початку бомбардувань Лівану Ізраїлем. Зоною ураження знову стала південна частина Країни Кедрів. «Ми щойно дізналися, що втратили отця П’єра Ель Райї, маронітського парафіяльного священника Клайї, – сказав о. Туфік Бу Мерхі. – Була перша атака, удару завдано по будинку поблизу його парафії, в горах, один з парафіян був поранений», – сказав монах-францисканець Vatican News. «Отець П’єр побіг із десятками молодих людей, аби допомогти пораненому парафіянину. Саме тоді відбулася ще одна атака, ще одне бомбардування того ж будинку. Парох був поранений. Його доставили до лікарні неподалік, але він не вижив. Він помер майже на порозі лікарні. Йому було лише 50 років». Це драматична, відчайдушна і водночас напружена розповідь францисканця, який передусім нагадує, що священник, який загинув, був «справжньою опорою для християн у цьому районі», завжди поруч із ними, зокрема — і навіть насамперед — залишаючись на цій землі під час постійних попереджень про евакуацію з боку ізраїльської армії.

Біль католицької спільноти

Зараз, розповідає він, настав час болю для всієї католицької спільноти. «Вони плачуть через цю трагедію, і водночас дуже бояться. Досі люди неохоче залишали свої домівки в християнських селах, але в цій ситуації все змінилося. Покинути дім означає жити на вулиці або намагатися винаймати інше помешкання, але люди не можуть цього зробити, також через економічну ситуацію, в якій країна вже перебувала», — додав священник.

Минулого тижня, згадує отець Туфік Бу Мерхі, «влучання було безпосередньо в будинок іншого священника. Тоді люди ще витривали, але тепер, після смерті отця П’єра, я не знаю, як довго це ще може тривати».

Відчай переміщених осіб

У країні зростає надзвичайний стан. «У нашому монастирі в Тирі, — розповідає францисканець, — є 200 переміщених осіб, усі мусульмани. Ми приймаємо їх, бо де в цій ситуації хтось може знайти притулок? Тільки в Бейруті 500 тисяч людей покинули свої домівки. Майже 300 тисяч осіб покинули південний Ліван і розійшлися по районах на півдні, які вважаються безпечнішими, хоча насправді більше ніде немає безпеки. Десятки тисяч також покинули Бекаа». Люди «знають, що залишають: свою власність, свої домівки, свою історію, але не знають, куди йти. Люди на вулицях, сплять у машинах. Ми не були готові прийняти майже чверть населення». «Але всім, — наголошує він, — ми говоримо і повторюємо, що останнє, що не повинно в нас померти, — це надія на Господа, який завжди дає нам сили йти далі».

Він запевняє, що крик з Лівану досі лунає: «Досить війни, досить насильства. Зброя, як сказав Папа, не породжує мир; вона породжує різанину та ненависть. Все, чого ми просимо, — це змогу жити з хоч краплею гідності».