«Немає процесу українського національного творення без ролі УГКЦ», — Блаженніший Святослав на круглому столі про Львівський псевдособор у Києві
«Наша історія є невід’ємною частиною національної пам’яті, і без ролі Української Греко-Католицької Церкви немає процесу українського національного творення». На цьому наголосив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав під час відкриття круглого столу «Львівський псевдособор у контексті російської імперської політики», який відбувся 12 березня в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Предстоятель УГКЦ подякував організаторам та учасникам заходу, назвавши його важливою інтелектуальною подією, а також висловив особливу вдячність Київському національному університету імені Тараса Шевченка за багаторічну співпрацю і підтримку наукових дискусій. Він нагадав, що подібні інтелектуальні події вже стали доброю традицією для цього академічного простору.
«Саме тут ми відкривали пам’ятні заходи, присвячені моїм великим попередникам — митрополитові Андреєві Шептицькому та патріархові Йосифові Сліпому. І вже вдруге переживаємо тут сумні роковини Львівського псевдособору. Пригадую, що рівно 10 років тому ми мали дуже серйозну наукову дискусію, чи не вперше в Києві, присвячену цій події. І ось за 10-річчя Господь знову привів нас до цього храму науки», — сказав Блаженніший Святослав.
Історія УГКЦ як частина загальноукраїнської
Глава Церкви також подякував Українському інституту національної пам’яті за співпрацю у відновленні історичної пам’яті та наголосив, що історія УГКЦ є невід’ємною частиною загальноукраїнської, хоча в минулому її часто намагалися подати як регіональний феномен.
«Часами з української історіографії ми випадали, ніби якась регіональна Церква. Але сьогодні всі розуміємо: немає процесу українського національного творення без ролі Української Греко-Гатолицької церкви», — наголосив він.
Окрему подяку Предстоятель висловив Галузевому державному архіву Служби безпеки України, який цьогоріч відкрив доступ до нових документів. Саме завдяки цим матеріалам, за його словами, сучасні дослідження подій 1946 року можуть одержати якісно новий науковий рівень.
«Десять років тому я висловив думку, що звільнитися від конфесійної пропаганди — і католицької, і православної — нам допоможе справжня наукова методологія. Ми повинні довіритися об’єктивним дослідженням істориків, щоби відкрити правду. А потім цю правду мусимо прийняти і в ній подивитися один одному у вічі», — зазначив Глава УГКЦ.
Він також звернув увагу на нові джерела, які стали доступними після Революції Гідності, зокрема на документи, оприлюднені у книжці «Агентура НКВС—МДБ—КДБ у православному єпископаті України (1939–1964)» історика Романа Скакуна про агентурну мережу радянських спецслужб у церковному середовищі.
Отець і Глава УГКЦ також подякував Інституту історії Церкви Українського католицького університету, який від початку 1990-х років системно зберігає пам’ять про підпільну Церкву. Він нагадав, що одним із перших напрямів роботи інституту була «жива історія», коли студенти та семінаристи записували інтерв’ю зі свідками переслідувань: «Сотні годин таких інтерв’ю з живими свідками — учасниками тих подій і жертвами ліквідації нашої Церкви — сьогодні є унікальним джерелом для дослідників. Багатьох із цих людей уже немає серед нас, але їхні голоси залишилися в цих записах».https://www.youtube.com/embed/SbbJpFPUPMY?rel=0&showinfo=0&start=10422
Псевдособор як радянська спецоперація
Після доповідей науковців Предстоятель подякував учасникам дискусії та наголосив на важливості наукового осмислення подій 1946 року.
«Ми сьогодні почали рефлексію над феноменом цієї події з доповіді пана Олександра Лисенка. Тут виникає питання про евфемізми: які слова підібрати, щоб окреслити те, що відбулося 80 років тому? Сьогодні саме науковими дослідженнями джерел ми поступово долаємо пропагандивні міфи, які ще й досі циркулюють, навіть у лексиці сучасних Церков».
За словами Блаженнішого Святослава, один із таких міфів — твердження про «добровільне возз’єднання уніатів із Російською Православною Церквою».
«Але насправді в радянському союзі не існувало свободи сумління, — додав Патріарх. — Тому не можна говорити про будь-яку вільну дію, зокрема релігійну. Йшлося про пропагандивну спецоперацію радянських спецслужб, метою якої була ліквідація Української Греко-Католицької Церкви. Від слова „ліквідація“ ми не маємо права втікати, бо саме це було її метою. Очевидно, ліквідувати Церкву не вдалося, але спецоперація з її ліквідації відбулася».
Особисті спогади: підпільна Церква зсередини
Предстоятель також поділився особистими спогадами про середовище підпільної Церкви, у якому зростав.
«Я виріс у середовищі підпільної Церкви. До нас приходив служити підпільний священник, а поруч жив православний декан, учасник Львівського псевдособору. Я щодня вітався з ним „Слава Ісусу Христу!“, коли йшов до школи. По сусідству також жив священник, який відкликав свій підпис і покаявся, коли Миколай Чарнецький повернувся із заслання. Фактично він діяв як греко-католицький священник, перебуваючи на православній парафії. До нього я, вже як підпільний семінарист, ходив вчитися латинської мови», — розповів Блаженніший Святослав.
За його словами, події 1946 року не мали жодного церковного виміру, а використання терміна «собор» — наслідок радянської пропаганди.
«Усі, хто сьогодні вживає поняття „собор“ або „Львівський собор“ 1946 року, на жаль, залишаються в межах радянської пропаганди. Йшлося не про церковний акт, а про спецоперацію».
Московський патріархат і путінський конкордат
Глава УГКЦ також згадав лист, який блаженніший Любомир у контексті спомінів 60-річчя цієї спецоперації написав до Московського патріарха із пропозицією подивитися правді у вічі.
«Тоді ще митрополит Кіріл, який очолював відділ зовнішніх церковних стосунків, відповів радянськими кліше тодішньої пропаганди. Він говорив про „собор“, „церковний собор“, як противагу Берестейському Соборові 1596 року. Отож, якою була та Церква, з якою нас хотіли воз’єднати? Тут науковець пан Роман Скакун вживає термінологію „епоха сталінського конкордату»[договору — ред.] 1943–1957 року… Чому, наприклад, з боку Московської патріархії сьогодні ми не бачимо готовності навіть на рівні термінології змінити риторику щодо цієї події? Бо сьогодні вони переживають час путінського конкордату“, — наголосив Блаженніший Святослав.
Відтак він звернув увагу на те, що сьогодні Російська Православна Церква є інструментом ліквідації феномена українства, «зокрема, коли йдеться про який-небудь вияв церковного життя».
Церква на окупованих територіях
Говорячи про життя церковних громад на тимчасово окупованих територіях України, Глава УГКЦ наголосив: «Ми не бачимо стагнації церковного життя — ми бачимо нищення громадянського суспільства».
«Наш катедральний собор у Донецьку стоїть закритим, — продовжив він. — Останній священник був змушений виїхати звідти у січні 2023 року. Миряни приходили молитися, але одного дня знайшли двері опечатаними. Собор стоїть, громада є, але легального видимого життя нашої Церкви сьогодні там немає».
Предстоятель додав, що ця громада була однією з перших, зареєстрованих ще в час радянського союзу після візиту Михайла Горбачова до Ватикану.
«Я був тоді радянським солдатом у Луганську і перераховував свою солдатську зарплату на рахунок цієї парафії в Донецьку, бо прочитав, що вона легально відновила діяльність. Те, що дозволяли навіть у радянському союзі, сьогодні забороняють на окупованих територіях», — зауважив Блаженніший Святослав.
Підсумок: уроки для сьогодення
На завершення він наголосив, що Церква здатна виживати навіть у переслідуваннях: «Від інституційності до мережевості, від видимих структур до життя спільноти — саме так Церква існує в умовах переслідування. Те, що відбулося сьогодні на цьому круглому столі, оживляє в нашій пам’яті цю трагедію і має навчити нас, як діяти сьогодні — як віруючі люди, як греко-католики і як громадяни України», — підсумував він.
На завершення Блаженніший Святослав побажав учасникам круглого столу плідної наукової праці та висловив сподівання, що сучасні дослідження допоможуть формувати оновлене і правдиве бачення історії Церкви та України.
Джерело: ugcc.ua
About The Author
