Віра Церкви: єпископи – наступники апостолів
У цьому епізоді рубрики, присвяченої спадщині Другого Ватиканського Собору, йдеться про особливість апостольської спадкоємності та завдання єпископів.
«Для того щоб пасти Божий народ і завжди його зрощувати, Господь Христос установив у своїй Церкві різні служіння, спрямовані на благо всього Тіла. Адже служителі, наділені священною владою, так служать своїм братам, щоб усі, хто належать до Божого народу і тим самим втішаються справжньою християнською гідністю, вільно й упорядковано прямуючи до однієї мети, прийшли до спасіння», – навчає Догматична конституція про Церкву Lumen Gentium, розповідаючи про ієрархічний уклад Церкви. У цьому епізоді ми розглянемо апостольське походження влади єпископів.
Завдання єпископів – передати незмінне Боже Слово
Апостольська спадкоємність є надзвичайно важливою в Церкві, адже дозволяє зберегти депозит віри незмінним впродовж уже двох тисяч років. Спадкоємність нерозривно пов’язана з передаванням віри. Передання чи традиція – це не безособове передавання віровчення, а живе слово, яке існує у формі віри та пов’язане з конкретними людьми. Апостоли, які були безпосередніми свідками Христа, після Його вознесіння передавали Боже слово багатьом християнським спільнотам, які ними засновувалися, а також призначали там своїх учнів та співпрацівників – єпископів. «Ця божественна місія, що її Христос довірив апостолам, триватиме аж до кінця віків (пор. Мт. 28,20), адже Євангеліє, яке вони мали проголошувати, в усі часи буде для Церкви початком усього її життя. Тому апостоли подбали про те, щоб призначити собі наступників у цій ієрархічно впорядкованій спільноті», – читаємо в соборному документі Lumen Gentium. Таким чином через єпископів зберігається апостольське передання.
Єпископи, як наступники апостолів, були авторитетними свідками євангельської науки, а тому спричинилися до установлення канону Святого Письма – записаного Божого слова. Як відомо, в перші роки існування Церкви Євангеліє передавалося усно; не бракувало і тих, хто перекручував слова Христа задля своїх цілей. Наприклад, відома секта гностиків протиставляла церковне християнство своїй екстравагантній формі філософії релігії, представляючи віру як таємне вчення Ісуса. Сліди такого вчення можна знайти також у деяких апокрифах. Натомість принцип апостольської спадкоємності допоміг Церкві спростувати і відкинути вчення гностиків. Це стало можливим завдяки авторитету єпископів – прямих наступників апостолів – які мають обов’язок у цілісності передавати й навчати віри в Ісуса Христа та є гарантами вірного тлумачення Божого слова. Обов’язок єпископів навчати віри стосується не лише здібностей та таланту, а передусім благодаті Святого Духа, який щедро виливається під час єпископського посвячення. Сам Христос каже, що Святий Дух навчить апостолів усього, що Він говорив їм (пор. Ів. 14,26), і апостоли передали цей дар єпископам через покладення рук, а ті передають його своїм наступникам.
Передача Божого слова – це бажання самого Ісуса, який у Архиєрейській молитві після згадки про апостолів просив: «Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене» (Ів. 17,20). Коли Ісус згадує про слово, йдеться не виключно про написане слово, цілісну книгу, адже перші покоління християн приходили до віри не як читачі, а як слухачі слова (пор. Рим. 10,14). Отже, слово з точки зору Нового Завіту є почутим словом і як таке – усним правилом віри. Це означає, що якщо справжня апостольська спадкоємність полягає в слові, то як спадкоємність слів вона є спадкоємністю проповідників. Саме завдяки слову, яке в Новому Завіті не є мертвою буквою (пор. 2 Кор. 3, 1-6), а живим голосом проповіді, необхідна жива спадкоємність.
Апостол Павло, передбачаючи, що більше не зможе здійснювати своє служіння, закликає єпископів пасти Божу Церкву (Ді. 20,28). Зокрема до свого учня Тимотея, першого єпископа Ефесу, він пише: «А що ти чув від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, які будуть здібні інших теж навчити» (2 Тим. 2,2). У цьому заклику принцип апостольського передання стосується передачі змісту Христової науки від носія до носія. Тимотей повинен не лише поширювати Євангелія, а й знайти того, хто зможе продовжити це служіння, коли його самого не стане. За словами Йозефа Ратцінґера, апостольська спадкоємність за своєю природою є живою присутністю Слова в особистісній формі свідка. Боже слово може існувати лише в єдності зі свідками. І навпаки, безперервна спадкоємність свідків пов’язана з авторитетом Божого слова, яке звіщається через живий голос проповідника. Проповідь – це не лише текст, який потрібно передати, а життєдайне Євангеліє – «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим. 1,16). Отож влада єпископів бере початок від дванадцяти апостолів, які отримали від Христа доручення звіщати Євангелія. Тому Церква в католицькому розумінні існує повною мірою там, де не порушена єдність із законними свідками – єпископами.
Бути пастирями в єдності між собою
Догматична конституція Lumen Gentium наголошує, що вилиття Святого Духа, яким Христос обдарував апостолів, відбувається через покладання рук на єпископів (1 Тим. 4,14; 2 Тим. 1,6-7), що сьогодні видно під час єпископської хіротонії. Новий єпископ вводиться в колегію єпископів через посвячення іншими єпископами (щонайменше трьома). У цьому посвяченні виявляється колегіальний характер єпископства, який бере початок від дванадцяти апостолів. «Вибрані разом, вони також послані разом, а їхня братерська єдність буде служити братерській єдності всіх вірних; вона буде наче відбитком і свідченням єдності Божих Осіб», – навчає Катехизм Католицької Церкви. Ці слова підтверджуються у численних ситуаціях на сторінках Нового Завіту, де знаходимо вірність апостолів словам Ісуса про єдність (пор. Ів. 17,21), а самі вони закликають християн «зберігати єдність духа зв’язком миру» (Еф. 4,3). Тому особливістю католицького єпископа є те, що він перебуває в сопричасті з іншими єпископами і перебуває в апостольській спадкоємності завдяки приналежності до цієї колегії. Жоден окремий єпископ не є наступником окремого апостола; навпаки, колегія єпископів є наступницею колегії апостолів, так само як місцеві Церкви є повною мірою Католицькою, Вселенською Церквою, а не просто порізненими Церквами. Хоча єпископ, очолюючи свою місцеву Церкву, не здійснює свого пастирського управління над іншими Церквами, як член колегії єпископів він також сприяє розбудові Вселенської Церкви через добре правління власною Церквою – частиною єдиного таїнственного Тіла Христового. Таким чином служіння єдності – це одне з важливих завдань єпископського служіння.
Єдність з Христом та звіщення Євангелія
Єпископи – це наступники апостолів, які покликані проповідувати Боже Царство словом та численними знаками сили (пор. Мк. 3, 13-19; Мт. 10,7-8). Доручаючи це завдання, Ісус каже: «Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене» (Лк. 10,16). Ця влада пов’язана із посланництвом апостолів за прикладом Христа, Який був посланий Небесним Отцем (Ів. 20,21). Завдання апостолів на чолі з апостолом Петром полягає в тому, щоб зробити всі народи учнями Христа та бути пастирями Церкви. Іншими словами, ключовими завданнями єпископів є перебувати в єдності з Ісусом через молитву та бути свідком, тобто проповідувати Христове Євангеліє. Якщо ці два стовпи єпископського служіння слабшають через те, що єпископ не молиться, мало молиться або забуває молитися, або тому, що єпископ не проголошує Євангелія через зайнятість іншими справами, то й Церква слабшає. І навпаки, коли ці два стовпи міцнішають, Церква стає сильнішою, адже єпископ залишається вірним своєму покликанню щодо Божого народу.
ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву «Lumen Gentium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 18-20, 23.
Катехизм Католицької Церкви, Місіонер, Жовква 2002, 177.
P. GOYRET, Il Papa, i vescovi, i sacerdoti e i diaconi, (Quaderni del Concilio, vol. 20), Shalom editrice 2022, 46.
J. RATZINGER, La teologia del ministero episcopale, in Opera omnia, XII, LEV 2013, 237-241.
Джерело: Vatican News
About The Author
