Бенедиктинці з Гори Сіон залишаються там попри бомбардування
Бенедиктинський абат із Гори Сіон у Єрусалимі Нікодемус Шнабель розповів італійській агенції SIR, що попри війну та обстріли, пов’язані з конфліктом на Близькому Сході, монахи залишаються на цьому місці, щоб служити. Він нагадав про бенедиктинську обітницю стабільності, яка сьогодні означає чіткий вибір: «не втікати, а залишатися поруч із людьми». Про це повідомляє Vatican News.
Коли приходить війна — не тікаємо
Присутність бенедиктинців у місцях, позначених насильством, не є чимось незвичним в історії ордену. У розмові з агенцією SIR абат навів приклад монастиря на Монте-Кассіно, зруйнованого під час Другої світової війни, який сьогодні оточений військовими цвинтарями.
«Бенедиктинські монастирі часто виникають у місцях, поранених історією. Свята Земля також глибоко зранена. Саме тут обітниця стабільності стає знаком: коли приходить війна, ми не тікаємо — ми залишаємося», — говорить о. Нікодемус Шнабель.
Ця риса бенедиктинського покликання — стабільність — сьогодні, як ніколи, стає конкретним знаком для людей, які живуть в умовах триваючого конфлікту.
«Коли хтось стає францисканцем чи домініканцем, він вступає до ордену, присутнього по всьому світу. Натомість бенедиктинець стукає у двері конкретного монастиря. Він обирає одне місце і обіцяє служити Богові саме там протягом усього життя».
Він додає, що багато співбратів скасували заплановані поїздки за кордон — на конференції та інші події — щоб залишитися на місці й підтримувати людей поруч.
Молитва посеред сирен тривоги
Монаша спільнота у Святій Землі має свої осідки в абатстві Успіння Пресвятої Богородиці на Горі Сіон у Єрусалимі, а також у пріораті Табга на північному березі Тиверіадського озера, де розташований санктуарій Помноження хлібів і риби.
Попри напружену ситуацію, багато людей і далі беруть участь у богослужіннях. Монастир також став реальним притулком для тих, хто застряг у країні.
«Ми прийняли паломників, які не могли виїхати, бо були скасовані авіарейси. Нині наш дім став також місцем захисту», — говорить абат німецького походження. Подібна ситуація була і в Табзі, де на початку війни перебували групи паломників. «Співбрати приймали десятки людей до укриттів під час повітряних тривог».
Послання, яке монахи прагнуть передати, – це християнська надія. «Ми бачимо довкола себе руйнування і смерть. Але віра говорить нам, що хрест не має останнього слова. Ми віримо у Воскресіння і можливість нового початку». Тому спільнота вирішує залишатися поруч із людьми. «Ми хочемо розділяти рани цієї землі й приносити їх до Бога», — сказав абат Шнабель.