Служіння милосердя у Ватикані: повернути гідність найбільш уразливим
Під колонадою базиліки святого Петра у Ватикані Церква відкриває свої обійми найуразливішим верствам населення. Упродовж десяти років тут діє амбулаторія, що надає медичні послуги потребуючим. Крім медичного обслуговування, медики та волонтери намагаються комплексно підходити до потреб кожної людини, бачачи в потребуючих Христове обличчя.
У колишньому приміщенні поштового відділення поблизу Ватикану досі збереглися сейфи, які тепер використовуються для зберігання ліків, що безкоштовно видаються тим, хто їх потребує. Вони розташовані у невеликому коридорі в одній із кімнат, що входять до складу амбулаторії «Мати Милосердя», що була відкрита у 2016 році – надзвичайному Святому році, проголошеному Папою Франциском. Ця установа Дикастерії служіння милосердя під час понтифікату Папи Лева XIV та під керівництвом Апостольського елемозинарія архиєпископа Луїса Маріна де Сан-Мартіна продовжує свою діяльність, приймаючи найбільш уразливих людей та надаючи їм необхідну медичну допомогу.
Установа розташована під колонадою площі Святого Петра та знаходиться у доступному місці. Біля входу встановлена плита з білого мармуру з вигравіруваним червоним написом, що чітко вказує на неї, а також дерев’яні двері з прозорим склом, на яких видніються схрещені ключі – символ Святого Престолу. Біля входу люди чекають своєї черги: хтось стоїть мовчки, хтось сидить на п’єдесталах величних колон і гортає газету, а хтось розмовляє з іншими, очікуючи на прийом у амбулаторії. Є й такі, хто підходить, щоб розповісти, що з 1977 року перебуває в Італії, покинувши Сомалі, і що завдяки тій маленькій черниці, яка входить і виходить через дерев’яні двері, вилікувалась від раку молочної залози. У своєму білому й охайному вбранні сестра Анналіза Маджоліні, координаторка медперсоналу амбулаторії, наче не вписується в оточення тих, хто потребує допомоги, одяг яких часто брудний і зношений. Однак, немає нічого більш відповідного, адже тут немає відстані, тут людина отримує підтримку у своїх потребах. Це «новий світ», який сестра Анналіза, що належить до Згромадження святого Йосифа Бенедетто Коттоленго, відкрила для себе після багатьох років служіння серед людей похилого віку та осіб з інвалідністю, світ, що складається з фізично та психічно вразливих людей, світ, сповнений залежностей, страждаючих обличь та нужденних людей.
Бачити в убогих обличчя Христа
«Ця ініціатива поступово розширювалася як за кількістю людей, які звертаються за допомогою, так і за кількістю лікарів та волонтерів, які тут працюють», – зазначає сестра Анналіза. На сьогоднішній день було надано понад 140 тисяч безкоштовних медичних послуг людям 139 різних національностей та роздано близько 180 тисяч упаковок ліків. Амбулаторія, персонал якої налічує 120 осіб, серед яких лікарі, медсестри, фармацевти, медичні техніки та адміністративний персонал. Усі вони – волонтери. Тільки у 2026 році, пояснює Массімо Раллі, Заступник секретаря Дикастерії служіння милосердя, призначений на це служіння 30 червня, було надано майже 20 тисяч медичних послуг, серед яких загальні та спеціалізовані огляди, стоматологія, фізіотерапія, клінічні аналізи, рентгенологія; понад тисяч 000 упаковок ліків, наданих безкоштовно; 1074 пацієнти, які вперше звернулися до амбулаторії. «Тут ми зустрічаємо безліч людей, у кожного з яких своя історія. Майже всі, – пояснює лікар Раллі, – самотні. А під час хвороби самотність обтяжує ще більше. Багато хто з них не має документів, а все своє нечисленне майно носить у рюкзаках на плечах. Але в обличчі кожного з них ми бачимо обличчя Христа. Приймаючи їх на порозі амбулаторії, дивлячись їм в очі, оглядаючи їх, ми повертаємо їм гідність. І завдяки тому ці невеликі амбулаторії стають особливими місцями, де зустріч із ближнім стає живою зустріччю з Христом».
Приймати та опікуватися
Приймати та повністю опікуватися тими, хто приходить під колонаду – це спосіб роботи тих, хто перебуває по той бік – чи то лікарі, чи фармацевти, чи волонтери. У цій амбулаторії наразі надається вся необхідна допомога для базового лікування, але, за потреби, людину направляють до лікарень Риму. «Доступ вільний, – підкреслює сестра Анналіза Маджоліні, – хто знає про існування цієї служби, той приходить. Якщо у людини є документи, її реєструють; якщо їх немає, її все одно реєструють під іменем, яке вона називає. Зазвичай ми надаємо допомогу людям, які не мають доступу до жодної медичної допомоги, або, якщо він у них є, вони не можуть дозволити собі дороге лікування чи обстеження». За останні роки зросла кількість італійців, які звертаються за медичною допомогою або просять ліки категорії «С» – так звані безрецептурні ліки, – які вони не мають можливості придбати. Але часто саме ці ліки є найнеобхіднішими для полегшення, наприклад, болю у тих, хто ночує на вулиці. «Історій, які мене вразили, – розповідає черниця – дуже багато, але те, що змусило мене задуматися з самого початку, – це необхідність поважати тих, хто, приходячи сюди, не приймає запропонованих рекомендацій. Мені в цьому сенсі було важко, бо пропозиція є, допомога є, але потім люди більше не з’являються», – каже вона. Є й ті, хто вирішує спробувати змінитися. Так сталося з одним хлопцем із Непалу, який погодився пройти курс детоксикації від алкоголю; сьогодні він має невеличку роботу, але сестра Анналіза знає, що ризик рецидиву дуже високий, оскільки бракує закладів, які б підтримували відродження тих, хто намагається вибратися з ями. Ці побоювання супроводжуються радістю, адже хтось дякує після того, як отримав окуляри й тепер краще бачить, або відтепер усміхається завдяки отриманому зубному протезові.
Комплексний підхід до лікування
З 2025 року поруч із амбулаторією «Мати Милосердя» діє амбулаторія «Сан-Мартіно», що також розташована під колонадою базиліки Святого Петра і яку відкрив Папа Лев у листопаді минулого року з нагоди Ювілею убогих. Цей заклад надає рентгенологічні послуги для швидкої діагностики пневмоній, переломів, пухлин та дегенеративних захворювань, які зазвичай зустрічаються у людей, що живуть у бідності. Лікарка Марія Луїза Базіле – онколог, фахівець із загальної патології, яка вже деякий час перебуває на пенсії після роботи в поліклініці «Умберто I» та викладання в університеті. З початком війни в Україні вона згадала про жінок, хворих на рак, які, втікаючи зі своєї країни через війну, були змушені перервати лікування онкологічних захворювань. У амбулаторіях Апостольської елемозінерії її ідея знайшла втілення і поширилася на найбідніших людей.
«Тут, – розповідає лікарка, – надається допомога людям без постійного місця проживання, тим, хто перебуває у скрутному становищі, зокрема соціально-економічному. Здоров’я – це фундаментальне право кожного, і наш підхід охоплює не лише фізичне здоров’я, а й психосоціальні аспекти». Отже, проводиться комплексна оцінка стану пацієнтів, адже майже всі вони страждають на супутні захворювання, тому необхідний цілісний підхід. Також проводиться профілактика, зокрема серед жінок, які входять до групи ризику розвитку раку молочної залози, та серед чоловіків – щодо раку простати. «Очевидно, що соціальна нерівність має значний вплив на життя людей. Усі пацієнти тут проходять об’єктивне та всебічне обстеження», – зазначає лікарка Базіле, наголошуючи на тому, що вона отримує у відповідь, допомагаючи найуразливішим. «Віддаючи свій час, серце наповнюється радістю – ми, по суті, також оживляємо душу, внутрішньо збагачуємося», – ділиться вона.
Безкорисливість дару служіння
Такий самий досвід пережив доктор Лука Паґано Маріано, один із п’яти фармацевтів-волонтерів, які діляться своїми знаннями в амбулаторіях Дикастерії служіння милосердя. «Чудовий досвід у прекрасній обстановці»: його слова добре відображають те, що відбувається під колонадою Святого Петра. «В основному, – пояснює фармацевт, – ми управляємо складом ліків, призначених для людей, які звертаються сюди і які часто не мають доступу до національної системи охорони здоров’я. Медична допомога завжди супроводжується фармацевтичною, тобто пацієнт отримує діагноз і ліки для лікування патології». Люди, які звертаються сюди, мають особливі потреби, пов’язані з захворюваннями, що виникають внаслідок життя на відкритому повітрі. «Ми надаємо знеболюючі, протизапальні та, в широкому сенсі, метаболічні препарати, тобто пов’язані з проблемами харчування». Маріано Паґано вже десять років працює тут волонтером. «Я прийшов із вуличної аптеки – комерційного та приватного підприємства, що має явні цілі отримання прибутку, компанії, яка мусить утримуватися на плаву, – а тут ти опиняєшся в реальності, де цього поняття немає; сюди приходять, бо пацієнт потребує ліків, які треба надати, не вимагаючи нічого взамін. У цьому й полягає безкорисливість дару».
Служити ближнім та Церкві
Джузеппе Космо Спозато – привітна особа, яка зустрічає людей щирою та природною усмішкою. Він носить жовтий жилет із написом «волонтер» і час від часу виходить з кабінету, щоб покликати тих, хто записався на прийом, взявши номер. Уродженець Калабрії, він вийшов на пенсію після життя, присвяченого роботі в державному секторі. Два роки тому він прийняв запрошення друга і вирішив служити іншим та Церкві. «Я займаюся тим, що зустрічаю людей, які приходять сюди, можливо, зі словами «доброго ранку», намагаюся, щоб вони почувалися як вдома, ввічливо запитую, що їм потрібно, реєструю їх і вказую, де знаходяться різні медичні служби, повідомляю, які лікарі працюють того дня. Це форма вислуховування, орієнтування та готовності допомогти». Від «доброго ранку» розмова переходить на повсякденні теми, на проблеми, які у них є, або на те, як вони потрапили до амбулаторії. «Якщо хтось трохи хвилюється, я намагаюся заспокоїти його посмішкою», — розповідає Джузеппе, якого хтось називає «дідусем», «татом» чи «дядьком», а хтось інший навіть запитує, чи треба платити за прийом, і він, широко розплющивши свої чорні очі, одразу поспішає відповісти: «Нііі! Все безкоштовно».
Нове покликання с. Жаклін
Усміхається й сестра Жаклін Імбунгу, медсестра-волонтерка родом із Кіншаси, Демократична Республіки Конго. Вона перебуває тут уже сім місяців, а до цього 18 років жила в Руанді, а потім в Італії, у спільноті Orta di Atella, що в дієцезії Аверса, де мешкають сестри Пресвятої Родини з Бордо – її згромадження. «Перед завершенням Святого Року, – розповідає вона, – я пішла помолитися до базиліки, а повертаючись додому на вулицю Віа деї Граччі, побачила цю амбулаторію. Я зайшла, щоб розпитати, і сестра Анналіза пояснила мені, про що йдеться. Я висловила свою готовність допомогти». Зустріч, ймовірно, була волею Божого Провидіння, яка незабаром перетворилася на нове покликання. «Коли я приїхала, я побачила цю дійсність, але насамперед відчула людяність лікарів та волонтерів. Мене вразило те, як тут приймають людей, адже тут немає жодної різниці – тебе приймають таким, яким ти є». Сестра Жаклін переважно займається перев’язкою ран: «Ми торкаємося людей, які іноді брудні, невмиті, але я відчуваю, що ми приймаємо самого Ісуса Христа». Досвід турботи та близькості, що відкриває шлях до стосунків з іншим. «Я щаслива, коли багато бідних бачать мене й кличуть, – розповідає сестра Жаклін, – ці стосунки дають мені багато, роблять мене щасливою, і я рада, що працюю тут».
«Не можна любити Бога, не виявляючи свою любов до бідних», – пише Папа Лев XIV в Апостольському напоумленні Dilexi te. «Стосунки з Ним, – підкреслює він, – звільняють від ризику будувати наші стосунки за логікою розрахунку та вигоди, щоб відкритися безкорисливості, яка панує серед тих, хто любить один одного і хто, отже, все має спільне». Ці слова, у стінах амбулаторії Апостольської елемозінерії, втілюються в життя.
Джерело: Vatican News
About The Author
