Британський прем’єр відкрито говорить, що він католик. Це перший такий випадок за багато століть

Енді Бернем став першим у новітній історії Великої Британії прем’єр-міністром, який відкрито визнає себе католиком. Хоча сьогодні це вже не означає політичної революції, його призначення має символічне значення — ще двісті років тому католик у Великій Британії не міг обіймати найвищі державні посади. Експерти нагадують про тривалу історію напружених відносин між Католицькою Церквою та британською державою.

Бернем, якому після відставки Кіра Стармера король Чарльз III у понеділок доручив сформувати новий уряд, став першим сучасним британським прем’єр-міністром, який відкрито заявляє про свою католицьку віру.

Католицьким вихованням він завдячує матері ірландського походження. Саме завдяки їй він навчався у католицькій школі, а в дитинстві був міністрантом.

Як за кілька днів до його призначення писала газета «The Times», «католицизм визначав атмосферу його дому, школи та вулиць, на яких він зростав». Британські ЗМІ також нагадують його слова, сказані у 2009 році, коли він заявив, що поряд із футбольним клубом Everton FC з Ліверпуля та Лейбористською Партією Католицька Церква є однією з трьох найважливіших речей у його житті.

Коли журналісти прямо запитали його, чи він католик, Бернем відповів, що його мати ніколи б не пробачила йому, якби він це заперечив. Він наголосив, що й надалі вважає себе католиком, хоча вже не бере регулярно участі у Літургії.

Ще на початку XIX століття, згідно з тодішнім законодавством Великої Британії, католик не міг обіймати посаду прем’єр-міністра. Вірні Католицької Церкви були усунуті від громадського життя, зокрема не могли бути депутатами Палати Громад.

«У цьому сенсі це історична подія, яка, ймовірно, увійде до підручників, хоча й не є переломною, адже до католицизму у Великій Британії вже звикли протягом останніх десятиліть», — зазначив у розмові PAP о. Януш Ромейко з Інституту політології Гданського університету. Він нагадав, що ще королева Єлизавета ІІ, яка була главою Церкви Англії, ставилася до католицького кардинала Безіла Г’юма як до близького друга й називала його «мій кардинал».

Експерт також підкреслив, що перебування на посаді прем’єр-міністра Маргарет Тетчер, яка була методисткою, а також Ріші Сунака, який є індуїстом, привчило британців до того, що найвищі державні посади вже не зарезервовані виключно для англікан.

Історичні джерела антикатолицизму

Відповідаючи на запитання про причини історичної неприязні британців до католицизму, експерт вказав на антипапські настрої, що сягають часів правління Генріха VIII. Після того як папа не дав йому згоди на розлучення, король розірвав зв’язки з Римом і спричинив церковний розкол.

«Він став главою Церкви Англії, однак, якщо говорити про літургію та обрядовість, фактично залишався католиком і лише його донька Єлизавета І остаточно протестантизувала Англію і розпочала переслідування католиків», — зазначив о. Ромейко.

Священник також нагадав, що у XVII столітті була здійснена невдала спроба відновити позиції католицизму на Британських островах. Католицький король Яків II прагнув повернути своїм одновірцям повні громадянські права, призначаючи їх на високі військові та державні посади, а також видавши Декларацію про віротерпимість (Declaration of Indulgence), яка гарантувала широку свободу віросповідання.

Однак його було повалено, а у відповідь на спроби відродження католицизму в 1701 році парламент ухвалив Акт про престолонаслідування (Act of Settlement), який усунув католиків від державного життя та позбавив їх права успадковувати британську корону.

«Фактично цей документ забороняв католикам навіть претендувати на посади в органах місцевого самоврядування чи в університетах», — пояснив о. Ромейко.

Обмеження, які залишилися донині

Сьогодні у Великій Британії вже не існує закону, який забороняв би католику бути прем’єр-міністром. Більшість таких обмежень було скасовано Законом про полегшення становища римо-католиків (Roman Catholic Relief Act) 1829 року. Втім, суспільна й політична недовіра до католиків зберігалася ще довгий час.

У новітній історії лише двоє прем’єр-міністрів мали тісний зв’язок із католицизмом — Тоні Блер і Борис Джонсон.

Блер обіймав посаду ще як англіканин. За повідомленнями британських ЗМІ, він відклав перехід до Католицької Церкви до завершення свого прем’єрства, побоюючись можливої критики.

Деякі положення Акта про престолонаслідування 1701 року залишаються чинними й сьогодні.

Католик, наприклад, не може бути британським монархом. Особи, які «сповідують папізм», також не мають права успадковувати корону.

У 2013 році ці норми були частково пом’якшені: спадкоємець престолу може одружитися з католичкою, однак сам, якщо має стати монархом, не може бути католиком.

Як зазначається на офіційному сайті британського парламенту, прем’єр-міністр-католик (так само як і прем’єр юдейського віросповідання) не має права радити монархові щодо призначень у Церкві Англії. Саме тому британські медіа наголошують, що новий прем’єр усвідомлює: питання, пов’язані з Церквою Англії, через його католицьке віросповідання доведеться передати іншим членам уряду.

Серед його попередників не було практикуючих католиків.

Кір Стармер, попередній лідер Лейбористської Партії та прем’єр-міністр, називав себе невіруючим.

Ріші Сунак, який очолював уряд у 2022–2024 роках і чиї батьки пенджабського походження переїхали до Великої Британії у 1960-х роках, є індуїстом.

Ліз Трасс, прем’єр-міністр у 2022 році, називала себе християнкою, пов’язаною з Церквою Англії.

Борис Джонсон був охрещений у Католицькій Церкві, однак виховувався як англіканин і, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра, не практикував жодної релігії.

Тереза Мей, яка очолювала уряд у 2016–2019 роках, є англіканкою та донькою англіканського священнослужителя, а Маргарет Тетчер, відома як «залізна леді», була методисткою, пише Opoka.