ХРИСТИЯНСЬКИЙ ВЧИНОК КАТОЛИЦЬКИХ ЄПИСКОПІВ УКРАЇНИ І ПОЛЬЩІ

Бути християнином ніколи не було легким завданням. Від часу першого приходу Христа на землю до Його Повернення бути християнином завжди залишатиметься викликом і непростим завданням. Адже логіка християнства кардинально протилежна від логіки світу. Християнський погляд на життя кардинально протиставляється світському погляду. На історичній сцені змінюються диктатори і режими, відходять і приходять культури і цивілізації, а слово Боже, на якому ґрунтується християнська віра, з своїми вимогами і заповідями, залишається незмінним.

Світ завжди ворожо ставився до християнства і буде продовжувати так ставитися до нього, бо воно не від світу цього. Ця ворожнеча може бути більшою чи меншою, відкрито агресивною чи прикритою ширмою всеохоплюючої толерантності до всіх і кожного (звичайно, до всіх, окрім християн), але вона була, є і буде.

І в цій ситуації християни завжди залишатимуться у подвійній спокусі – або закритися в своїх спільнотах, відділитися від світу, перестати бути в ньому; або пристосуватися до його трендів і вимог. Але одне і друге є нічим іншим, як зрадою християнського послання, зрадою самої суті християнства, що покликане нести Радісну Звістку усьому створінню.

Християнство завжди мало преображальну силу, яка змінювала лице людських суспільств, гуманізуючи їх, роблячи їх людськішими і нормальнішими. Цю силу воно не втратило і зараз. Декларація католицьких єпископів України і Польщі про взаємне перепрошення і примирення, про засудження злочинів Волинської трагедії вчинених, як українською так і польською стороною, оприлюднена минулого тижня, була можливою тільки у рамках правдивого християнського світогляду. Адже нелегко прийняти істину, що національні герої не були ангелами, що борці за свободу чинили злочини. Історична істина часто є болючою. До того ж, щоб прийняти істину потрібно подолати егоїзм ─ і особистий, і колективний.

Подолання егоїзму є нелегким вчинком. Небезпідставно стародавні римляни подолання егоїзму вважали найвищим актом героїзму. Але для християн подолання егоїзму не є чимось надзвичайним – воно є необхідною передумовою до виконання заповідей любові, яку сини Ізраїля отримали ще на Синаї: «Чуй, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю», (Втор. 6, 4─5) і: «Любитимеш ближнього твого, як самого себе, бо я ─ Господь» (Лев. 19, 18с). І на неї вказав Христос, як на суть взаємовідносин між людиною та Богом: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого. На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються» (Мт. 22, 37─40). Саме ця подвійна заповідь є постійним імперативом, який визначає усю поведінку християнина. А вершення цієї заповіді без безперевного подолання егоїзму є просто неможливим.

Егоїзм – наслідок первородного гріха наших Прародичів, який не є обмежений тільки до рівня окремої особистості – він охоплює і людські колективи, якщо вони йому не протистоять. Національна історична пам’ять, яку підживлюють взаємні образи і кривди та «збагачує» національний егоїзм, підказує полякам і українцям продовження конфлікту довкола теми Волинської трагедії – роздування кількості жертв, звинувачення у геноциді, скиданням вини виключно на протилежну сторону конфлікту, викопування ще більшої прірви між народами-сусідами. Християнство ж підказує цілком протилежне: «Християнська оцінка злочину на Волині вимагає однозначного осудження і перепросин».

Даючи християнську оцінку подіями сімдесятирічної давнини, єпископи мусіли бути свідомими, що протиставляються націоналістам і шовіністам з обох боків. Але попри сильні націоналістичні настрої обох сторін, попри егоїстичний запал в обох суспільствах, український та польський католицькі єпископати вказали на єдиний можливий вихід – очищення національної історичної пам’яті через християнське перепрошення і прощення. А це не є легко. Прощення вимагає виходу поза рамки національного егоїзму й примушує у кривднику побачити брата. Але без цього християнство просто неможливе, бо «християнство», оперте на національному егоїзмі, не є християнством, а лише підфарбованим національним егоїзмом.

о.Орест-Дмитро Вільчинський