Важкі питання. Хто встановлює день нашої смерті?

Запитання: 26 років, жага до життя і все життя попереду: чому він помер? Хто встановлює день нашої смерті? Чи справедливо, що дехто може жити довго, а дехто – ні? Він міг би мати дітей і реалізувати стільки ідей! Невже ми маємо думати, що смерть – це нагорода, тому що зараз він у вічному житті? І якщо життя – дар Божий, чому смерть забирає цей дар? Чи бачать нас наші близькі, які померли? Чи страждають від того, що ми страждаємо? Чи шкодує мій друг, що він прожив так мало?

Відповідь: Хто встановлює день нашої смерті? У Своїх задумах Бог знає, кому який термін встановлений. Однак люди можуть вкоротити свої дні за власною ініціативою: вбивств, самогубств, аварій і т.д. …

Чи справедливо, що одні мають можливість жити довше, а інші – не мають такої можливості? Це запитання було б правильним, якщо б це наше життя – земне життя – було єдиним і останнім.

Іноді коротке життя на цій землі можна вважати справжнім везінням. Ісус сказав: «Бо яка користь людині, що здобуде весь світ, а душу свою занапастить?» (Мр. 8, 36). Який сенс жити сто років, якщо все закінчиться пеклом? Роздумувати про земне життя треба завжди маючи перед очима те життя, заради якого справді варто жити, життя, яке триває вічно.

Так що ж треба вважати смерть друга нагородою? Ми не знаємо, чи перебуває вже твій друг у вічному щасті, але сподіваємося на це. У Рай потрапити відразу нелегко. Свята Тереза Авільська, яку Бог наділив чудовим даром знання про вічну долю багатьох людей, свідчила, що з тих, кого вона знала, тільки дві душі увійшли відразу до Раю. Решту очікували або пекло, або чистилище. Потрібно багато молитися за твого друга, що загинув так раптово.
Несподівана смерть молодої людини – це і пересторога для всіх нас. Нагадування, що головне в цьому житті – бути готовими, в стані Божої благодаті, з совістю, вільною від тяжких гріхів. Ми сподіваємося, що твій друг був саме в такому стані або що Бог дав йому можливість покаятися останньої миті життя.

І, нарешті, запитання – чи, радше, крик душі: «Якщо життя – дар Божий, чому смерть забирає цей дар?» Так, смерть – це позбавлення дару, але Бог ніколи не відбирає у Своїх дітей дару, якщо натомість не може дати ще більшого і тривалого дару. Це не означає, що всіх неодмінно чекає Рай. У задумі Бога смерть є переходом від тимчасового, земного життя, до життя Божественного і вічного. Але цілком можливо, що хтось не бажає бути в Раю і фактично вибирає – хоча часто і несвдомо – пекло.

Чи бачать нас наші покійні близькі? Щоб адекватно відповісти на це запитання, треба побувати там, де вони зараз перебувають! Ніхто не може говорити про те, чого ніколи не бачив і не чув, але Ісус повернувся звідти і розповів нам. Тому наша відповідь базується на Його словах.

Святі, і тільки вони, споглядають Бога і вміють прочитувати безпосередньо Його думки. Тільки той, хто перебуває в Бозі (тобто в Раю), може споглядати думки Бога. У Бога можна також довідатися, відповідно до заслуг і ступеня досконалості любові, дві речі: сутність Бога і все, що знає Бог.

Чи може померлий шкодувати про те, що він жив так недовго? – Той, хто перебуває в Раю, не може шкодувати ні про що, оскільки Рай – це місце досконалого і вічного щастя. Жаль виникає в момент суду, коли людина постає перед Божественним судом, чекаючи своєї долі. У кінці життя ми можемо шкодувати тільки про те, що не досягли святості, якої чекав і бажав для нас Господь Бог.

Жаль відчувають ті, хто є в чистилищі або в пеклі. Перші шкодують про те, що не використали час, даний їм Господом. Другі шкодують про все земне життя, яке перетворилася для них у втрачений шанс і причину вічних страждань.

За матеріалами: Радіо Ватикан

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан – [email protected], поштова адреса для запитань – – Російська служба Радіо Ватикану, 00120 Ватикан.