Важкі питання. Що таке первородний гріх?

ПИТАННЯ: Що таке первородний гріх і яке відношення до нього має Хрещення?

ВІДПОВІДЬ: Слід розрізняти між первородним гріхом наших прабатьків Адама і Єви і первородним гріхом, який успадкували всі ми. У першому випадку це – здійснений первородний гріх, а в другому – отриманий. Первородний гріх, скоєний Адамом і Євою, був актом гордині. Наші прабатьки, спокушені дияволом, уявили себе на місці Бога, тобто претендували на те, щоб замість Нього вирішувати, що є добро, а що – зло. Бог заборонив людині їсти плід з дерева пізнання добра і зла: «бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш», – попередив Бог (Бут. 2,17).

Древо пізнання добра і зла символізує нездоланну межу людини як сотворіння. І цю межу необхідно визнавати і поважати з надією на Бога. Людина залежить від Творця, вона підкоряється законам сотворіння і моральним правилам, що регулюють використання свободи.

Первісний гріх людини полягає у непослуху заповідям Бога і браку довіри до Його благості. І кожен людський гріх також несе в собі це подвійне клеймо: непослух Богу і брак довіри до Його доброти.

Первородний гріх спричинив за собою численні наслідки: Адам і Єва, не послухавшись Бога, втратили Його дружбу, благодать, якою вони сяяли і яка уподібнювала їх до Бога. Вони стали непокірними і по відношенню до самих себе, а також порушилися їх відносини з іншими. Люди втратили владу духа над тілом: вони побачили себе нагими і відчули необхідність захищати свою гідність примітивним одягом. З моменту гріхопадіння відносини між чоловіком і жінкою стали напруженими: Адам і Єва відразу ж почали звалювати провину один на одного. У їх відносини увійшли хіть і взаємне поневолення.

Втративши єдність з Богом, джерелом життя, люди прирекли себе на смерть і на всі обставини, які до неї готують, тобто страждання, незручності, хвороби. Таким чином смерть увійшла в історію людства.

Адам і Єва стоять біля витоків людського роду. І так само, як із зараженого джерела може виходити тільки заражена вода, людство, зіпсоване гріхом, породжує таке ж зіпсоване людство. Це і є отриманий первородний гріх, який усі люди успадковують.

Що стосується передачі гріха Адама і Єви потомству, то в Старому Завіті немає явних тверджень про це, але концепція передачі первородного гріха присутня в Книзі Буття і в наступних книгах Святого Письма: у них показано, що непослух прабатьків породив не тільки фізичні і матеріальні плачевні наслідки , але й моральні: ненависть, помсту, жадібність, заздрість, розпусту і так далі.

Вчення про первородний гріх чітко окреслене в Новому Завіті. Святий Павло пише, звертаючись до Римлян: «як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили” (Рим. 5,12). І ще: «Бож ми перед тим обвинуватили юдеїв і греків, що вони всі під гріхом» (Рим. 3,9). Саме тому всі люди потребують порятунку, який дарований тільки Ісусом Христом: «Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої, 24 і оправдуються даром його ласкою, що через відкуплення, в Ісусі Христі: 25 якого видав Бог як жертву примирення, в його крові, через віру, щоби виявити свою справедливість відпущенням гріхів колишніх» (Рим. 3,23 і далі).

Вчення про первородний гріх займало важливе місце у християнській катехизації із самого початку існування Церкви. А першим, хто на основі трьох аргументів розробив доктрину про первородний гріх, став Блаженний Августин. Цими трьома аргументами є Святе Письмо (Книга Буття і Послання святого апостола Павла, про що ми вже говорили); практика хрещення немовлят, яка була, безумовно, заснована на переконанні в тому, що діти з’являються на світ не в стані невинності, а в стані гріха, і, нарешті, універсальний досвід зла і болю, який свідчить про загальну вину, співучасником якої є кожна людина.

Доктрина святого Августина стала одним із стержневих аспектів католицького богослов’я. У свою чергу, святий Тома Аквінський відображає її в своїх творах, ставлячи більший акцент не на схильності до зла, а на відсутності освячуючої благодаті (передбаченої Богом для всіх людей).

Процитуємо Компендіум Катехизму Католицької Церкви:
«Людина, спокушена дияволом, дозволила, щоб в її серці померла довіра до Творця і, послухавшись його, побажала стати «як бог» без Бога, а не жити за волею Божою (Бут. 3,5). Так Адам і Єва відразу втратили – і для себе, і для всіх своїх нащадків – первозданну благодать святості та праведності».

Первородний гріх, у якому народжуються всі люди, – це стан втраченої первозданної святості та праведності. Цей гріх «отримано» нами, а не «здійснено»; це – стан від народження, а не особистий вчинок. З причини єдності роду людського, він передається від Адама до нащадків разом з людською природою, «не наслідуванням, але продовженням роду». Ця передача залишається таємницею, яку ми не можемо до кінця зрозуміти.

Внаслідок первородного гріха людська природа, не будучи зіпсована повністю, пошкоджена в своїх природних силах і схильна до незнання, страждання, влади смерті, схильна до гріха. Ця схильність називається похіттю.
Після першого гріха світ виявився затоплений гріхами, однак Бог не покинув людину у владі смерті, але, навпаки, таємничим чином передрік – в «Першоєвангеліі» (Бут 3,15), – що зло буде переможене, а людина – піднята з занепалого стану. Це – перше сповіщення Месії Спасителя. Тому гріхопадіння буде навіть названо щасливою провиною, оскільки «заслужило настільки славного Відкупителя».

За матеріалами: Радіо Ватикан

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан – [email protected], поштова адреса для запитань – – Російська служба Радіо Ватикану, 00120 Ватикан.