Як Церква відноситься до смертної кари?

Сьогодні ми поговоримо про те, як Церква відноситься до смертної кари. Про страту дуже чітко сказано в Катехизмі Католицької Церкви. Тут наголошується, що держава повинна стримувати поширення діянь, які загрожують правам людини, а також основним нормам життя суспільства. Щоб виконувати це завдання, держава має право карати злочинців, пропорційно до тяжкості тих злочинів, які вони вчинили. Покарання має накладатися з конкретною метою: по-перше, виправити непорядок, спровокований злочином, по-друге, захистити суспільний лад і безпеку людей, а, по-третє, воно повинно, в межах можливого, сприяти виправленню злочинця.

У Катехизмі також зазначається: “за умови, якщо особа та відповідальність винного повністю встановлені, традиційне навчання Церкви не виключає застосування смертної кари”, але, вона допустима лише в тому випадку, “якщо це єдиний можливий шлях дієво захистити життя людей від несправедливого агресора”.

У наші дні держава володіє достатніми можливостями для того, щоб не дозволити злочинцям повторювати свої вчинки. Тож, як казав бл. Іван Павло II, випадки, коли знищення злочинця абсолютно необхідно, «мають місце дуже рідко, або взагалі відсутні”. Згідно католицького навчання, влада повинна вдаватися до безкровних засобів покарання. Для цього є три раціональних причини: оскільки вони більшою мірою сприяють співпраці добра; більше відповідають гідності особи; не позбавляють винного можливості виправитися. Говорячи про те, що в деяких виняткових випадках смертна кара є неминучою, Церква пов’язує її з правом на самозахист, що є обов’язком кожної людини, влади, а також відповідальних за життя інших.

Тут потрібно підкреслити, що право на самозахист “не є винятком щодо заборони вбивати невинного, тобто здійснювати свідоме вбивство”. У Катехизмі сказано, що особистий самозахист призводить до подвійного результату: по-перше – збереження власного життя, по-друге – вбивство агресора (…). Тільки перший результат – умисний, а другий – не навмисний”. Крім того, законний самозахист може бути не тільки правом, але серйозним обов’язком для того, хто несе відповідальність за життя інших. Захист загального блага вимагає, щоб несправедливий агресор був більше не в змозі приносити шкоду. З цієї причини ті, хто володіє законною владою, також мають право застосовувати зброю в цілях запобігання агресії проти громадянського суспільства, за яке вони відповідають.

Церква вчить, що під час вибору покарання необхідно, щоб воно було пропорційне злочину. Св. Тома Аквінський писав, що, “якщо захищаючи власне життя, людина діє більш агресивно, ніж потрібно, її дії протизаконні” (2264).Таким чином, смертна кара може бути застосована тільки для самозахисту або захисту всього суспільства, якщо іншого ефективного способу захиститися не існує: вона вимагає точного знання особистості злочинця і доказів його провини; також вона повинна бути дозволеною законною владою та виключати будь-які форми самосуду.

Церква особливо підкреслює, що покарання повинно мати виховну функцію. Воно має сприяти виправленню винного, давати йому можливість спокутувати свою провину добрими вчинками чи терпінням в ув’язненні. Смерть злочинця позбавляє його цих можливостей. Також, згідно католицького навчання, відновлення порядку, порушеного злочином, не досягається пролиттям його крові за законом “око за око, зуб за зуб”, але його добрими вчинками або перебуванням в ув’язненні з надією на те, що він зміниться.

Нарешті, Церква нагадує, що тільки Бог є Господом життя. Будь-яке життя виходить від Бога і держава не має влади над ним. А Святе Письмо неодноразово підкреслює, що Бог не бажає смерті злочинця – але його навернення і виправлення.

За матеріалами http://be.radiovaticana.va