Промова Папи Франциска до Патріарха православної Cиро-Маланкарської Церкви

Сьогодні, 5 вересня 2013 року, у Ватикані Папа Франциск прийняв на приватній Аудієнції Його Святість Морана Базеліоса Мартому Павла ІІ, Католікоса Сиро-Маланкарської Православної Церкви.

Звертаючись до достойного гостя та членів його делегації, Святіший Отець мовив:

Ваша Святосте,
дорогі брати у Христі,

Я радий зустрітися сьогодні з Вашою Святістю і шанованою делегацією православної Сиро-Маланкарської Церкві біля могили апостола Петра. У Вашій особі я вітаю Церкву, народжену з свідоцтва апостола Томи, даного ним аж до мучеництва заради Господа Ісуса. Апостольське братерство, що єднало перших учнів у служінні Євангелію, і сьогодні об’єднує наші Церкви: незважаючи на те, що часом в історії виникали сумні поділи, ми, слава Богу, намагаємося долати їх у послусі волі і бажанню Самого Господа (пор. Ів 17,21).

«Господь мій і Бог мій!» (Ін 2:28), – вигукнув Апостол Тома, висловивши одне з найпрекрасніших визнань віри в Христа, переданих нам у Євангелії, – віри, яка проголошує божественність Христа, Його панування над нашим життям, Його перемогу над гріхом і смертю через Воскресіння. Ця подія настільки реальна, що розп’ятий і воскреслий Ісус пропонує св.Томі доторкнутися до Своїх ран (пор. Ів 20:27). Саме в цій вірі ми зустрічаємося сьогодні, саме ця віра з’єднує нас, навіть якщо поки ми не можемо розділити євхаристійну трапезу; і саме ця віра спонукає нас продовжувати і примножувати зусилля у справі екуменізму, зустрічі і діалогу заради досягнення повного спілкування. З глибокою любов’ю я вітаю Вашу Святість та членів Вашої делегації і прошу Вас передати мої сердечні вітання єпископам, духовенству і віруючим православної Сиро- Маланкарської Церкви. Особливі слова вітання я звертаю також до громад, які Ви в ці дні відвідуєте в Європі.

Тридцять років тому, в червні 1983 року, Католікос Моран Мар Базеліос Мартома Матеус І відвідав мого високоповажного попередника Папу Івана Павла II і Римську Церкву. Вони разом визнали спільну віру в Христа. Після цього вони знову зустрілися в Коттаямі в лютому 1986 року під час пастирського візиту Папи до Індії. З цієї нагоди Папа Іван Павло II сказав: «Разом з Вами я бажаю, щоб наші Церкви могли якомога швидше знайти ефективні способи вирішення нагальних пастирських проблем, які стоять перед нами, і щоб ми могли зростати разом у братній любові і в нашому богословському діалозі, оскільки саме таким чином можливе досягнення примирення між християнами і примирення в світі. Я можу запевнити Вас, що Католицька Церква, прийнявши на себе зобов’язання Другого Ватиканського собору, готова повною мірою брати участь у цій справі».

З цих зустрічей почався конкретний шлях діалогу, із створення спільної комісії, яка привела до народження Порозуміння від 1990 року, в день П’ятидесятниці; комісії, яка продовжує свою важливу роботу і яка привела нас до значного просування в таких темах, як спільне використання культових споруд і кладовищ, взаємне надання духовних і навіть літургійних ресурсів в особливих пастирських ситуаціях і необхідність виявлення нових форм співробітництва у відповідь на зростаючі соціальні та релігійні виклики.

Мені хотілося нагадати деякі з етапів цих 30-ти років зростаючого зближення між нами, тому що я вважаю, що на екуменічному шляху важливо дивитися з довірою на зроблені кроки, долаючи упередження і замкнутість, які є ознаками «культури протистояння» і джерелом чвар, і створювати простір для «культури зустрічі», яка вчить нас розуміти один одного і працювати заради єдності. Однак для нас самих це неможливо, наші слабкості і злидні уповільнюють шлях. Тому важливо посилити наші молитви, бо лише Святий Дух з Його благодаттю, з Його світлом і теплом може розплавити нашу холодність і направити наші кроки до все міцнішого братерства; молитви і прагнення зміцнювати відносини дружби і співробітництва на різних рівнях, між духовенством, між вірними, між різними Церквами, народженими із свідоцтва, даного св. Томою. Нехай Святий Дух продовжує просвіщати нас і вести до примирення і порозуміння, долаючи всі причини поділу і суперництва, що відзначили наше минуле. Ваша Святосте, пройдемо разом цей шлях, дивлячись з вірою на той день, коли, з Божою допомогою, ми об’єднаємося біля вівтаря Христової Жертви у повному сопричасті.

Молімося один про одного, прикликаючи заступництво святого Петра, і cвятого Томи на все стадо, яке було довірене нашій пастирської турботі. Нехай вони, котрі працювали разом для Євангелія, клопочуть про нас і супроводжують шлях наших Церков.

За матеріалами http://ru.radiovaticana.va / http://uk.radiovaticana.va