Неділя 14-та після Зіслання Святого Духа. Біблійний коментар

Неділя 14-та після Зіслання Святого Духа

Євангеліє від Матея 22,1-14

1 Ісус, озвавшися, знову заговорив до них у притчах: 2 “Царство Небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. 3 Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти. 4 Тоді він знову послав інших слуг, кажучи: Мовте запрошеним: Ось я обід мій зготував: зарізано волів та підгодовану худобу, все готове, ідіть на весілля. 5 Та ті тим знехтували й пішли собі, хто на власне поле, хто до свого крамарства; 6 інші ж, схопивши слуг, познущалися з них і повбивали. 7 Розгнівався цар і вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило. 8 Тоді він мовив своїм слугам: Обід – готовий, але запрошені були негідні. 9 Підіть, отже, на роздоріжжя і, кого лише здибаєте, кличте на весілля. 10 Вийшли ці слуги на дороги й зібрали всіх, кого тільки спіткали – злих і добрих, так що весільна світлиця була гостей повна.

11 Як же ввійшов той цар, щоб подивитися на гостей, побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж, 12 і сказав до нього: Як то ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі? А той мовчав. 13 Тоді цар промовив до слуг: Зв’яжіте йому ноги й руки та й киньте геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів.

14 Багато бо покликаних, але вибраних мало.”

Контекст

Після урочистого в’їзду в Єрусалим (Мт. 21,1-11) Ісус виганяє з храму торговців (Мт. 21,12-17), що викликає обурення первосвящеників та книжників. Наступного дня вони підійшли до Спасителя та поставили запитання: «Якою владою ти це чиниш?» (Мт. 21,23) Ісус замість відповіді запитує їх про хрещення Івана Хрестителя (Мт. 21,24-27), а потім розповідає три притчі, якими загострює конфлікт з релігійною владою:

про двох синів (Мт. 21,28-31);
про поганих виноградарів, яку ми читали минулої неділі (Мт. 21,33-44);
про весільний бенкет (Мт.22,1-14).

Фарисеї намагаються зловити Ісуса на слові, ставлячи питання про податок кесарю (Мт.22,15-22); садукеї питають про воскресіння з мертвих (Мт.22,23-33); знову фарисеї про найбільшу заповідь (Мт.22,34-40); а потім Господь запитує їх про синівство Давида (Мт.22,41-46). У 23 главі Спаситель нещадно критикує книжників і фарисеїв.

Притча, яку ми читаємо в сьогоднішньому євангелії, є останньою з трьох, які Ісус розповідає в розмові з первосвящениками та фарисеями. Вона належить до блоку розповідного матеріалу (глл. 19–23) п’ятої частини євангелія від Матея (див. Коментар Євангелія на першу неділю після П’ятидесятниці).

Структура уривку

У читанні 14-ї неділі після Зіслання Святого Духа (Мт. 22,1-14) легко можна помітити два фрагменти з різною темою: відмова запрошених і наповнення світлиці випадковими перехожими (22,1-10) та присутність чоловіка у невесільній одежі (22,11-13). Це ніби дві притчі поєднані в одну, до яких підходить той самий висновок: «багато покликаних, але мало вибраних» (22,14).

Пропонуємо наступний план розповіді:

А. Притча про весільний бенкет (22,1-10):

1) перше запрошення на бенкет (1-3а);

2) перша відмова (3б);

3) друге запрошення на бенкет (4);

4) нехтування запрошення (5);

5) вбивство слуг (6);

6) гнівна реакція царя (7);

7) розширення запрошення для всіх (8-9);

8) заповнення світлиці (10).

Б. Притча про чоловіка без весільної одежі (22,11-13):

1) цар оглядає гостей (11);

2) питання царя до чоловіка без необхідного одягу (12);

3) вирок царя (13).

В. Висновок Ісуса.

Форма

За формою дана розповідь є притчею. Так її називає сам Ісус. По-грецьки παραβολή – зіставлення, порівняння, наближення. «Великий універсальний словник української мови» (Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2010, ст.680) подає таке значення притчі: жанр давньої літератури, невелике оповідання, яке в інакомовному, алегоричному вигляді містить у собі релігійне чи моральне повчання; основними рисами схоже на байку. У євангеліях різні екзегети нараховують їх від 35 до 72, так як іноді важко класифікувати певний текст.

Деякі богослови наполягають, що притчею є не просто алегоричне оповідання, яке має на меті чогось навчити, а таке, яке, відповідно до побудови внутрішньої логіки історії, спочатку заставляє слухача дати певну оцінку події, особі чи явищу, а потім перенести її, відповідно до структурної аналогії, на реальність, яку мав на увазі автор. Це добре помітно на розмові Натана і Давида у 2 Сам. 12,1-7. Коли пророк розповідає історію-притчу про несправедливого багача, цар вигукує: «Чоловік, що зробив те, заслужив смерть!..» Тоді Натан промовив до Давида: «Ти – той чоловік!»

Саме це ми читаємо у двох попередніх притчах Ісуса: про двох синів (Мт. 21,28-31) та про поганих виноградарів (Мт. 21,33-44), де описана реакція аудиторії: «Почувши ці притчі, первосвященики й фарисеї зрозуміли, що Він про них говорить.» (Мт.21,45)

Читання тексту

1. Ісус заговорив у «притчах». Множина може вказувати на те, що 1-10 і 11-13 були двома притчами, які євангелист поєднав у одну розповідь.

2. «Царство Небесне схоже…» Ісус багато навчає про Царство Небесне саме притчами. Окрім цієї у євангелії від Матея знаходимо ще шість у 13-й главі, та по одній у 18, 20 та 25 глл.

«Царство небесне» є есхатологічною реальністю, яка входить у світ через служіння Ісуса. Тут воно зображено через аналогію, як весільний бенкет. В часи Ісуса весілля тривало кілька днів, а то й більше. На той час відкладалась усяка робота, а основними заняттями ставали їжа і пиття. Молода пара поводилась, як цар і цариця. Весілля найбільше відповідало уявленням євреїв про життя у «віці майбутньому» – месіанський бенкет Божого Царства (Див. Лк.14,15; Ів.3,29; Одкр.19,7-9).

«Ти запитаєш: чому Царство Небесне називається шлюбом? Щоб ти пізнав піклування Боже, любов Його до нас, велич у всьому, – пізнав те, що там нічого немає сумного, але все наповнено духовною радістю» (Іван Золотоустий, Бесіди на книгу Матея, 69,1)

Як і в попередній притчі про злих виноградарів, одним з героїв є син (υιός), який представляє Ісуса, але тепер це син царя.

3. «…висилав своїх слуг» – фраза ідентична Мт.21,34. Скоріше за все, як там, так і тут мається на увазі пророків.

4. Така «повна готовність» (пор. Прип.9,1-6), яку бачимо у 4 вірші (обід зготований, зарізано волів та вгодовану худобу), робить сильний акцент на есхатологічному виповненні. Тому другою групою посланих слуг не є пізніші пророки, а Іван Хреститель, Ісус та апостоли, які звіщали есхатологічну «повноту часу», прихід Царства Божого (див. Мт.3,2; 4,17; Мк.1,15; Лк.9,10-11; Гал. 4,4; Еф.1,10).

«Попередня притча [про злих виноградарів] вказала на обставини до хресних страждань, саме на Провидіння Боже про іудеїв, на побиття ними пророків і, нарешті, на страчення Самого Спасителя. Пропонована ж нині вказує на обставини після хресних страждань, називаючи Царством Небесним Бога й Отця, а шлюбним бенкетом – таїнственний союз Сина з Церквою віруючих… Рабами називає апостолів, які спочатку проповідували в Єрусалимі, а запрошеними – іудеїв, які найшвидше призивалися на цей шлюбний бенкет, в давнину – пророками, а потім – Хрестителем. Призивалися вони ще й Самим Нареченим. Зверни увагу, з одного боку, на злобу іудеїв, а з іншого – на благість Спасителя. Вони його вбили, а Він їх, Своїх убивць, знову закликає до вічної радості. Та вони відвертаються від Нього» (Євтимій Зігабен, Тлумачення євангелія від Матея, част. 2, розділ 22).

5. Запрошення «ідіть на весілля» виголошене чітко та ясно, але запрошені його проігнорували, знехтували, занедбали (гр. αμελησαντες, пор. Євр.2,3), ніби воно не було сказане. Вони займаються звичайними справами: землеробством та торгівлею (кажучи по-сучасному – «бізнес»). Відмітимо, що ці люди не пішли грішити чи байдикувати, а чесно та сумлінно працювати!

6. «Інші», можливо тому, що вважали слуг-посланців брехунами, схопили їх, познущалися з них та повбивали. Цей вірш можна аплікувати на Івана Хрестителя і, як пророцтво, на самого Ісуса Христа, на апостолів, на християн-мучеників всіх часів аж до сьогодні, які своїм праведним життям і свідченням заважають спокійно жити і грішити безбожникам.

7. Цар розгнівався (ωργισθη). Гнів царя описується також у притчі про немилосердного боржника (Мт.18,34), якого пан кидає в темницю. Ісус до того ж додає: «Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам…» (Мт.18,35). Розповідаючи притчу про виноградарів, Спаситель питає слухачів, як відреагує господар, і отримує відповідь: «Лютих люто вигубить» (Мт.21,41). Тут Він сам описує реакцію: «…вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило». Злочин, який людина зробила свідомо і з якого не кається, обов’язково буде покараний. «Хто сіє кривду – пожне лихо, і бич його гніву поб’є його» (Прип.22,8).

Часом, пізнаючи Божу любов, Боже прощення, Боже милосердя, Божу довготерпеливість, ми не можемо уявити собі Бога гнівливого, Бога караючого. І добре, що не можемо, «бо добрий Господь, повіки його милість і по всі роди його вірність!» (Пс.100,5). Але при цьому ми не повинні забувати, що Бог є святий, що не може бути єдності між Богом і гріхом, що Бог, люблячи грішника, ненавидить гріх (пор. Iс.Нав.24,19). Гріх веде до смерті, вічної погибелі. «Бо заплата за гріх – смерть» (Рим.6,23). «Всі згрішили й позбавлені слави Божої» (Рим.3,23), але «Бог показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим.5,8). Сам Христос показує нам вихід: «Покайтеся і вірте в Євангеліє» (Мк.1,15; пор. Діян.2,38), тобто відверніться від гріха і повірте у спасіння, яке дарує нам Ісус. «Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся» (Рим.10,9). «Тепер же, звільнившись від гріха і ставши слугами Богові, маєте ваш плід на освячення, а кінець – життя вічне» (Рим.6,22).

На думку Євтимія Зігабена, цар вичерпав усі можливі способи до навернення, і «тоді тільки він винищує цих абсолютно зіпсованих і злочинних людей, як невиліковно хворих» (Євтимій Зігабен, Тлумачення євангелія від Матея, част. 2, розділ 22).

На думку багатьох екзегетів, як давніх, так і сучасних, цим віршем Ісус передрікає знищення Єрусалиму римськими військами, яке сталося у 70 р. «Цим Він пророкує події, що трапилися при Веспасіані та Титі. Оскільки юдеї образили і Отця, не повіривши Йому, то Він сам скеровує належну їм помсту. Тому не негайно по смерті Христа сталося винищування міста, але через сорок років, – після того, як вони вбили Стефана, умертвили Якова і поглумилися над апостолами, – щоб видно було Його довготерпіння. Бачиш, як точно і скоро справдилися самі події? Це трапилося ще за життя Івана і багатьох інших, тих, що були з Христом, і були свідками цих подій, тих, які чули це передбачення» (Іван Золотоустий, Бесіди на книгу Матея, 69,1).

8-9. Цар повторює слугам, що обід готовий, але запрошені були негідні.

«На роздоріжжя» (επι τας διεξοδους των οδων), куди повинні піти слуги, скоріше має значення «кінці доріг», тобто ті місця, де вулиці виходять за межі міста. Кликати треба всіх, кого лише зустрінуть. Це означає, що Ізраїль втратив привілейоване становище того, хто був запрошений першим.

10. Слуги виконали своє завдання і назбирали повну світлицю гостей (гр. ανακειμένων буквально означає «ті, що оперлись при столах», адже столом була скатертина постелена на підлогу, а люди лягали біля неї, опершись на ліву руку, правою досягали наїдки).

Фраза «добрих і злих» (πονηρούς τε και αγαθούς) може мати кілька пояснень:

а) як у притчі про невід (Мт.13,47-48), тобто таких, що вимагають ще сортування;

б) юдеїв, які вважали себе за особливих, Богом вибраних, та поган, яких, як вважали деякі юдеї, Бог створив тільки для того, щоб вони були дровами для пекельного вогню;

в) праведники і грішники, але мається на увазі розкаяні грішники, такі, про яких Ісус говорив у Мт.21,31 «Істинно кажу вам, що митарі й блудниці вас випереджують у Царстві Божім».

11-12. Чоловік без весільної одежі увійшов на святковий бенкет, тобто прийняв запрошення, але не повів себе відповідно запрошення. Наш одяг та наша поведінка свідчать про те, як ми шануємо людину, до якої йдемо в гості. Одяг в ті часи був дорогий. Мати змінний одяг було знаком заможності. Тому від людини, запрошеної на вулиці, неможна було вимагати святкового вбрання. Можливо буквально розуміється, що той чоловік, знаючи, куди він іде, не підготувався: не почистив плащ від болота, чи не обтрусив пороху. «Невесільним одягом є життя нечисте і грішне. Другом назвав його, як все-таки християнина, хоча той і живе невідповідно такої назви. Але з ласки своєї Він закликав всіх. Чому ж так суворо чинить? Тому що запрошеному на шлюбний бенкет, і особливо царський, слід було прийти одягненим пристойно, і пристойністю одягу відповісти на милостиве запрошення» (Євтимій Зігабен, Тлумачення євангелія від Матея, част. 2, розділ 22). Імовірно той чоловік вважав, що робить велику послугу царю, завітавши на гостину. Саме так багато християн вважають, що роблять ласку Богу тим, що відвідують церкву, ставлять свічки, моляться рано і ввечері, навіть ходять в паломництва, і при цьому зовсім не намагаються змінити своє грішне життя.

Деякі екзегети вважають, що колись дуже багаті люди разом з запрошенням на весільний бенкет присилали також і одяг, призначений для гостини. Таким чином, той чоловік не одягнув вбрання, яке йому дали, приховавши його до кращих часів, або ж встиг продати, або ж забруднити настільки, що краще було вже й не одягати.

Яким би не було буквальне значення, цей уривок має на меті показати важливість праведності. Замало повірити в Спасителя, потрібно жити відповідно цієї віри; замало охреститися, потрібно зберегти освячуючи благодать, отриману в Святій Купелі. Одкр.7,9-17 говорить про численний натовп людей у білих одежах, які «обмили одежі свої, і вибілили їх у крові Агнця. Тому вони перебувають перед престолом Бога і служать йому день і ніч у храмі його».

Мовчання чоловіка свідчить, що він розуміє свою провину. Він не оправдовується, але водночас не визнає провини, не кається, не перепрошує.

13. Вирок царя суворий «киньте геть у темряву кромішню» (гр. εξώτερος – зовнішню. Саме таким було значення слова «кромішній» у церковнослов’янській мові, від «кромі» – ззовні, поза чимось). Строгість вироку знову заставляє нас розуміти, що йдеться про важливість праведності.

14. «Багато покликаних», тобто «всі», як ми бачили у віршах 9-10.

«Мало вибраних»: гр. ολιγοι – «мало», дехто трактує, як «менше», або «не всі». Тобто, не означає невелику кількість, але мається на меті показати контраст між всіма покликаними і не всіма вибраними.

Термін «вибрані» не означає людську пасивність, а радше наголошує на відповідальність. У Мт.24,22 і 24,31 слово «вибрані» (гр. οι εκλεκτοι) означає просто учнів Ісуса, які залишаються Йому вірні, незважаючи на випробування. Тобто стан «вибраності» людина набуває своєю волею, вибираючи іти «тісними дверима й вузькою дорогою» (пор. Мт.7,13-14). І навпаки: якщо хтось вважає себе «обраним», то врешті відкриває, що він лише покликаний, що не зреалізував свої можливості.

Притчами про весільний бенкет та про виноградарів Ісус навчає, що есхатологічна повнота Царства Небесного не може бути осягнута без поган, та водночас вимагає особистої відповідальності, особистої праведності.

Говорячи про форму євангельської притчі, ми казали, що вона заставляє слухача дати певну оцінку особі чи події, про яку розповідає, а потім перенести її на відповідну реальність. Ісус цю притчу сьогодні розказує Тобі. Чи побачив Ти себе, чи вже відповів на поклик Спасителя?

Молитва.

Господи Ісусе Христе! Я вірю, що з любові до мене та за мої гріхи Ти пішов на хресну смерть. Пробач мені, що саме я розіп’яв Тебе своїми гріхами. Я вірю, що Ти воскрес із мертвих і кличеш мене бути з Тобою в Божому Царстві. Ти є мій Господь, Ти є мій Спаситель. Я хочу через все моє життя уникати гріха і жити згідно Твоєї волі. Допоможи мені, помилуй мене, спаси мене. Амінь.

о. Захар Михасюта