Важкі питання. Чи можливо називати Бога Трійцею? Чи не є це даниною язичницькому багатобожжю?

ПИТАННЯ: Хотілося б знати, чи правильно ми сприймаємо Бога. Отже, в Новому Завіті Бог відкрив нам Себе в трьох особах: Бог-Отець, Син і Дух Святий. Три особи є Одним Богом, а Один Бог є кожною з них. Чи можливо в цьому випадку називати Бога Триєдиним чи Трійцею (від слова «три»)? Чи не є це данина язичницькому багатобожжю?

ВІДПОВІДЬ: Дякуємо за це запитання, яке стосується термінології: у запитувача немає сумніву в тому, що Бог відкрив Себе в трьох особах − як Отець, Син і Святий Дух, − але викликає збентеження сам термін «Трійця», що походить від числівника «три». Справді, такого слова у Біблії немає, але його використовували з перших століть християнства. Богооткровенна істина Святої Трійці була одним з джерел живої віри Церкви. Формулювання, що стосуються Триєдиного Бога, зустрічаються вже в апостольських писаннях, як свідчить вітання, яке перейшло в євхаристійну Літургію: «Благодать Господа Ісуса Христа й любов Бога Отця і причастя Святого Духа з усіма вами!» (2 Кор. 13, 13).

Упродовж перших століть свого існування Церква прагнула більш детально сформулювати свою тринітарну віру як для того, щоб поглибити власне віророзуміння, так і для того, щоб захистити віру від помилок, що спотворювали її. Саме таким чином з’явилися певні терміни, що пояснюють біблійні поняття. Це було справою древніх вселенських соборів і плодом богословських праць отців Церкви, яких підтримувало почуття віри християнського народу.

Для того, щоб сформулювати догмат про Трійцю, Церква повинна була розробити відповідну термінологію за допомогою понять філософського походження: «сутність», «лице» або «іпостась», «відносини» і т.п. Це не означає, що вона підпорядкувала віру людському розумінню, але надала новий, нечуваний сенс цим термінам, покликаним відтепер означати також незбагненну таємницю, яка далеко виходить за межі всього, що ми можемо собі уявити з людського погляду.

Церква вживає вираз «сутність» (іноді те ж саме передається за допомогою слів «істота» або «природа»), розуміючи під ним Боже буття в його єдності. Термін «особа» або «іпостась» означає Отця, Сина і Святого Духа в їхньому реальному розходженні один від одного; термін «відносини», вказуючи, що це розходження полягає в їхній взаємній співвіднесеності.

Трійця єдина. Ми не сповідуємо трьох богів, але єдиного Бога в трьох особах: «Трійцю єдиносущну». Божественні Особи не поділяють між собою єдину Божественність, але кожна з Них є Бог в цілому: Батько є те ж, що Син, Син – те ж, що Отець, Син і Отець те ж, що Дух Святий, тобто єдиний Бог за природою. Кожна з трьох Осіб є ця реальність, тобто Божественна сутність, істота або єство.

Говорячи про Трійцю, маємо на увазі, що Бог один, але в трьох Особах: Отець, Син і Святий Дух. Про те, що Бог є в трьох Особах, ми знаємо тільки тому, що Він Сам нам це відкрив. Якби Він цього нам не відкрив, то людина своїми силами ніколи б не змогла додуматися до цієї реальності, яка перевершує можливості її розуму.

У Новому Завіті є чимало місць, де більш-менш явно йдеться про Трійцю. Найвідоміший з цих уривків − це кінець Євангелія від Матея: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа».

Жалюгідну спробу пояснити, що таке Трійця, можна зробити, відштовхуючись від прологу Євангелія від Івана: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог». У грецькій мові тут вжито слово «Логос», що означає думку. Думка Бога так само велика, як і Сам Бог. Він досконало знає Себе і все, що може від Нього відбуватися. Можна сказати, що Бог мислить реальність, яка так само велика, як і Він.

З нами ж цього не відбувається: знання, яке є в нас про себе, про нашу сутність, про наше минуле, сьогодення і майбутнє, нескінченно мале в порівнянні з тим, чим ми є. Наша думка не так велика, як ми. Тому можемо сказати, що наша думка − це породження нашого розуму.

Отже, Бог породжує у Своєму розумі досконалий образ Себе. І образ цей однієї сутності з Ним і є тією ж реальністю. Це − друга Особа Пресвятої Трійці: Син. Син, Логос − це думка Бога. Ісус − це Слово, що стало плоттю.

У «Символі віри» ми стверджуємо, що Ісус Христос − це Бог від Бога, світло від світла, Бог істинний від Бога істинного, народжений, нестворений, єдиносущний з Отцем.

Те, що ми сказали про думки Бога, можна сказати і про Його любов. Любов Бога велика настільки, наскільки великий Він є. Любов Бога велика настільки, наскільки велике Його благо. Тому Любов Бога, яку ми називаємо Святим Духом, − це та ж Божественна сутність, вона не інший Бог, але так само велика, як Отець і Син. Ось третя Особа Пресвятої Трійці. Святий Дух у лоні Трійці − це Любов: та любов, якою Отець любить Сина, а Син любить Отця.

Які ж взаємини між трьома Особами в Трійці? Три Особи − або Іпостасі − це один-єдиний Бог. Жодна з Осіб ні вище, ні нижче іншої. Вони розрізняються між собою тільки стосунками: породжує (Отець) − породжений (Син), Той, що видихається (Святий Дух), і видихає (Отець і Син).

Звичайно, все сказане, повторюємо, лише натяк на спробу якось пояснити Трійцю і зрозуміти цю неосяжну реальність, яка багаторазово перевершує наші розумові здібності. Усім відомий епізод, що стався з Блаженним Августином на узбережжі Остії: за переказами, коли Августин прогулювався по берегу моря, розмірковуючи про таємницю Пресвятої Трійці, він побачив хлопчика, який викопав ямку в піску і переливав туди воду, зачерпуючи її черепашкою з моря. Блаженний Августин запитав, навіщо він це робить. Хлопчик йому відповів: «Я хочу вичерпати все море в цю ямку!»

Августин усміхнувся і сказав, що це неможливо. На що хлопчик відповів: «А як же ти своїм розумом намагаєшся вичерпати невичерпну таємницю Господню?».

Вирита в піску ямка − це наша голова, наші розумові здібності.

Таким чином, термін «Трійця», не будучи у вузькому сенсі біблійним, був створений для того, щоб укласти цю неосяжну, незбагненну реальність у межі, можливі для нашого обмеженого розуміння. Хоча у Біблії не присутнє слово «Трійця», в ній, відповідно до сказаного, є всі елементи, що підтверджують реальність, укладену в слово «Трійця». Не треба забувати, що Біблія − це не звід доктрини, а Божественне Одкровення, яке лягло в основу християнської доктрини, яка розкриває це Одкровення впродовж століть під упливом Святого Духа, Який провадить Церкву до повноти пізнання Бога.

Таким чином, головне − не слово «Трійця», а сенс, який ми вкладаємо у вираз «Пресвята Трійця», що традиційно використовується для передачі основоположної істини нашої віри.

За матеріалами http://ru.radiovaticana.va