Важкі питання. Чи має християнин моральне право вимагати через суд відшкодування збитків чи краще «залишатися скривдженим»?

ПИТАННЯ: Чи має християнин моральне право вимагати через міжнародний суд грошової компенсації за заподіяну йому шкоду незаконною забороною на професію. Чи виправданий буде з морального погляду такий процес? Апостол Павло казав: «Чи не краще вам залишатися скривдженими?»

ВІДПОВІДЬ: На це запитання неможливо відповісти однозначно, бо тільки автор запитання знає, про яку професію і про порушення яких законів йдеться.

Почнемо з процитованої фрази з Послання св. Павла до Коринтян і звернемося до св. Івана Золотоустого, щоб зрозуміти, що мав на увазі апостол: «Коли ж буває доречний час для гніву? − запитує Іван Золотоустий у «Тлумаченні святого Матея». − Тоді, коли ми не за себе мстимо, але приборкуємо зухвалих і звертаємо на прямий шлях недбалих. А коли гнів недоречний? Тоді, коли гніваємось, щоб помститися за себе, що і забороняє апостол Павло, кажучи: «не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому» (Рим. 12, 19); коли сваримося через гроші, чого теж апостол не дозволяє, кажучи: «Чого б вам радше не стерпіти кривди? Чого б вам радше не зазнавати здирства?» (1Кор. 6, 7). Як цей останній гнів зайвий, так перший потрібний і корисний. Але багато чинять навпаки. Вони зляться, коли кривдять їх, але залишаються холодними й малодушними, коли бачать, як ображають інших. Те й інше суперечить законам євангельським».

Тут св. Іван Золотоустий говорить про недоречність гніву у відповідь на особисту образу і несправедливість. Але це не означає, що християнин не має права відстоювати свої права, щобільше, коли вони стосуються загального блага − адже заборона здійснювати трудову діяльність зачіпає одне з основних прав людини, якому соціальна доктрина Католицької Церкви приділяє надзвичайно важливу увагу. Точно так само правова система, заснована на гармонії між юридичним і моральним порядком, розглядається соціальним вченням як важливий аспект суспільного життя. Християнину не забороняється звертатися до суду для того, щоб відстоювати своє право або отримати відшкодування завданих збитків, − якщо це право закріплено в законах країни і в міжнародних законах. Коли йдеться про здійснення професійної діяльності, то перш ніж звертатися до суду, варто задуматися, чи є здійснення саме цієї діяльності невід’ємним правом, або ж йдеться про неможливість її здійснення з яких-небудь інших причин. Було б воістину перебільшенням і навіть несправедливістю вимагати, наприклад, відшкодування шкоди собі за неможливість працювати, коли країна в цілому страждає від безробіття, або відстоювати своє право займатися улюбленою справою, коли в країні і в усьому світі далеко не всі мають можливість поєднувати улюблену справу із зароблянням на життя. У кожному окремому випадку християнин повинен звернутися до здорового глузду і відповісти собі на запитання: чи буде моє звернення до суду пошуком справедливості або ж впертим, хоча, можливо, і прихованим проявом того гніву за нанесену образу, про яку говорить св. Іван Золотоустий? Звичайно, якщо моє право здійснювати професійну діяльність зачіпає інших людей − наприклад, сім’я несподівано позбавляється засобів до існування, − то це вже не буде відповіддю на особисту образу. У кожному разі, в подібних ситуаціях краще не приймати поспішних рішень, а порадитися з настоятелем парафії або з іншими людьми, яким ми довіряємо: часто буває, що через деякий час, коли емоції вщухають, те, що ми вважали несправедливістю, постає в іншому світлі.

http://ru.radiovaticana.va