Відкритий лист академіка Павлюка Степана до Голови ЛОР пана Колодія у справі секти Догнала

АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ  НАРОДОЗНАВСТВА

79000,  Львів-центр, проспект Свободи, 15;  тел. 297-01-57, 72-70-20, факс (0322) 297-01-55; e-mail: [email protected]

Голові Львівської обласної ради

п. Колодію Петрові

 

Сучасний словник іншомовних слів визначає, що секта,  ніщо інше, як група людей, що “відокремилися від панівної церкви” і ” замкнулися у своїх вузьких інтересах”. Сформована опозиція чи протиставлення до існуючої церкви проявляється у проповідях своєї винятковості, “істинного шляху спасіння”. Таке сектантське згромадження формує свій спосіб буття, агресивний поведінковий стиль, крайню нетерпимість до інакодумців, самопосвяту – до саможертовності у відстоюванні ідеологічних догматів, войовничість і ворожість до оточення, яке його не сприймає, фанатичне відстоювання своїх сектантських лідерів. З психологічної точки зору діяльність секти зорієнтована у доведенні релігійної свідомості до кримінальних форм і до містицизму; сектантський  датматизм повинен стати домінуючим у сприйняті світу, стати внутрішнім світом сектанта. Фанатично налаштовані послідовники секти намагаються довести своє богопомазання і що тільки їхнє боговизнання є істинним.

         Для залучення і утримання у секті осіб використовуються різноманітні психоманіпуляції, заклинання, а навіть психотропні препарати для розбалансування психіки, позбавлення сили волі, неадекватного сприйняття реального життя тощо. Для реального пригнічення самосвідомості, тотожної психологічної реакції на різні події, існує цілісна психоманіпуляційна система. Основні з них:

1.Насамперед встановлюється контроль над свідомістю з метою змінити справжність багатогранної особи на культову, сектантську, внаслідок чого опановується контроль за поведінкою, почуттями, емоціями, мисленням та ін. Це не що інше як контроль за вчинками людини.

2.Для опанування розумовою діяльністю людини дозується і цензурується доступна інформація, шляхом навмисного її приховування, фальсифікації, з метою підпорядкування власній ідеології і практиці, а навіть відверта брехня, неправда для очорнення, зневаження тієї церкви, від якої секта має намір відійти, ба більше – замінити цю церкву своєю сектою. Такими діями заохочується до  шпигунства, сексотства, доносів, наговорюванню тощо, а також для контролю за поведінкою залучених до секти, неетичне, підступне використання сповіді, через що ще жорстокіше вимагається послуху та підпорядкування.

3. Вагомим чинником  сектантської відданості виступає контроль за думками сектантів, щоб ті однозначно перейняли доктрину секти як “Правду”; різкий поділ мислення за категоріями – добро і зло, чорне і біле, хто не з нами той проти нас та ін. При цьому використовуються техніки затримки думок, спосіб численного проспівування певних текстів, медитація певних рухів, безперервні молитви та тривале повторення мантрів, сакральних фраз; уникнення бесід від критичного мислення, критики та дискусій.

4. Важливо для секти тримати під контролем почуття сектантів, обмеживши їх різноманітність, викликавши у кожного члена секти відчуття його власної вини при якихось проблемах, а не лідерів; постійне збуджене почуття вини себе, сім’ї, чи якоїсь вини в минулому та ін. При цих маніпуляціях почуттями обов’язково у сектанта викликати страх, який проявляється у страху при самостійному мисленні, перед зовнішнім світом, уявними ворогами, страх перед втратою шансу на “спасіння”, страх перед можливістю бути виключеним із секти, бути невизнаним нею і при тому втратити життєві шанси на щасливе майбутнє, ніколи не мати можливості на самореалізацію поза сектою тощо. З особливим намаганням вселяється члену секти усвідомлений страх за вихід із секти, якого будуть супроводжувати невиліковні хвороби, самогубство, аварії, пекельні муки, безумство, можливість перевтілення тощо.

Керівники секти  психічним шантажем домагаються від залучених до секти величезних сум грошей, привласнення майна, сексуального насильства над своїми послідовниками та ін.

Перераховані лише основні психоманіпуляції при формуванні і функціонуванні сект, які у переважній більшості збігаються з практикою виникнення та існування секти, яка створилася при Підгорецькому монастирі Василиянського чину, що на Львівщині, знаної в народі як секта Догнала чи доґналівська  секта, які себе надумано, безпідставно, незаконно іменують Українською правовірною греко-католицькою церквою.

Сектантскність доґналівського угрупування підкреслюється насамперед антихристиянською ідеологічною доктриною, у неприпустимий спосіб заперечується основи християнського віровчення і відкидається канонічність Католицької церкви тощо. Зокрема порушено базову суть християнства у триєдності Бога: Отця, Сина і Духа Святого, наданням Богородиці, яка була людиною, атрибутів Бога, як четвертій божі іпостасі, що принципово порушує церковні традиції, чим доґнілівці вивели себе за рамки християнства і стали відвертими богохульниками, а точніше поганською сектою під іменем Догнала. Принципово підкреслює сектантську, позакатолицьку суть доґналівців, коли вони, агресивна купка людей, проголошує відлучення від церкви багатьох служб Апостольського Престолу, а ще і Папу Івана Павла ІІ та Папу Бенадикта XVІ. На психічну нездоровість творців сектантської ідеологічної доктрини вказує їх демонстрація на свою ексклюзивність, винятковість, як єдиного порятунку християнського віровчення, проклявши всі протестантські деномінації і пригрозивши цим усім християнським конфесіям України, і бажання  замінити собою не лише українську Греко-Католицьку Церкву, але й всю ієрархію Католицьку Церкву очоливши її і перемістивши з Ватикану. Як реалізація  цього проекту, доґналівці демонструють свою рішучість, уже  створивши “Вселенський Візантійський патріархат” і при цьому ігноруючи це, що вони цивільні особи, позбавлені священничого сану за великі провини перед Христом і Церквою.

Методи і прийоми залучення і утримання під своїм впливом людей є такими які описані вище, засобами яких приводять психіку особи до розбалансованого стану, при якому сприймаються людиною навіть злочинні настанови і моделюється її неадекватна поведінка, яка здатна на жертовну відданість за лідерів секти. Прикладом для цього служать дії на захоплення культових споруд у Стрию, Чорткові, селі Пробіжна Чортківського району, Львові, с.Підгірцях та ін.; ненависне ставлення до інаковірців та інакодумців аж до фізичного нападу на них (трагедія у сім’ї Свистунів , Доґнал покалічив жінку та ін.). Шляхом так званої “реколекції”, молитовних практик, коли члени секти повинні у позі на колінах, піднявши у гору голови та рук тривалий час і багаторазово проголошувати заклинальні мантри, навіюючи на себе страх, насамперед пеклом, як основи для маніпуляцій поведінкою особи. Характерно для доґналівців зламати волю людини страхом перед злими демонічними силами, подаючи їх зображення на сектантських іконах.

Соціальна небезпека секти полягає у тому, що внаслідок психоманіпуляцій над особою, залученням психотропних засобів, суттєво травмується психічний стан людини, порушується адекватність сприйняття реакцій суспільного буття тощо. Надання таким особам лікарської допомоги інколи буває безуспішним.

Про доґналівців як секту свідчить їх беззастережна неправдивість, попросту брехливість у своїх чисельних кореспонденціях – заповнюючи листами некоректного, надуманого змісту та звинувачень різні структури влади, міжнародні та закордонні організації.

Сектантську поведінку доґналівців підкреслює їх самопроголошення себе церквою взамін тієї, яка з любов’ю сприймається більше ніж сімома мільйонами громадян України. У той же час за даними спецслужб України, доґналівців у Львівській та Тернопільській областях нараховується біля 350 осіб (частина з них іноземці). Українська Греко-Католицька Церква має канонічний статус, визнана у світі. Фундаментальною основою набуття статусу церкви, виступає надання такого права з двох християнських центрів – Риму (католицького віросповідання) чи Стамбулу (православного віросповідання) з обов’язковим мотивуванням такої потреби, станом ієрархічної структури та її поширення, визнання у суспільстві тощо. У той же час організатори секти Антонін Доґнал, Річард Шпіржик, Роберт Обергаузер, Василь Гітюк були відлучені від Католицької Церкви з накладанням на них кари великої екскомуніки за рішенням Апостольської Сигнатури від 07.10.2008 р. у відповідності до канону 1459,§1 Кодексу канонів Східних Церков. Це доконаний факт який не піддається сумніву. Однак Доґнал і його група уже, не як священнослужителі, а цивільні особи у серпні 2009 року проголошують про створення “Української правовірної греко-католицької церкви”.

Діяльність догналівської секти більшою мірою проявляється як політична структура на здійснення деструктивних дій в українському суспільстві. З

особливою повнотою сектанти продемонстрували свою ворожість до України антиконституційними зверненнями до президентів сусідніх держав Білорусі і Росії: Лукашенка і Путіна, щоб ті “направили спецпідрозділи в Україну для забезпечення легальної влади і незалежності народу”. Самопроголошений, фальшивий патріарх фальшивої УПГКЦ Маркіян Гітюк за власним підписом 02.09.2013р. направив звернення у Мінськ і Москву, а відповідні державні служби ще й досі не вчинили жодних дій на захист держави від її зрадників.  Як  нахабний виклик для правоохоронних структур і ще одна демонстрація вседозволеності у цій державі, що стосується її безпеки, з’являється 08.10.2013р. за підписом цього ж саморобного патріарха Гітюка, звернення до обласних рад східної, південної та центральної України, щоб ті, об’єднавшись  “проголосять автономію”, що є агресивним, відкритим антиконституційним актом, спрямованого на зміну державного ладу в Україні і загроза територіальної цілості. 

Висновки:

•  група осіб, організована іноземними громадянами, за своєю суттю, характером, поведінкою, стилем, методами є класична агресивна, непередбачувана, суспільно-небезпечна, деструктивна секта, яка  системно порушує норми українського законодавства, зокрема    статтю 24 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”;
• доґналівське самопроголошення своєї секти “Українською правовірною греко-католицькою церквою” не відповідає практиці і канонам такого процесу. У той же час позаправним є використання терміну “католицький”, “греко-католицький”, що є власністю Апостольської Церкви у Ватикані. І, нарешті, найважливіше у церкві богослужать священники, а не цивільні особи. Доґналівці в кумедний спосіб нарекли себе пророками, патріархами (“Підроблений патріарх” – газета “Експрес”), єпископами, священниками і брутально обдурюють людей, облудно видаючи себе за грекокатоликів, що привертає увагу деяких осіб, котрі не знають про їх сектантську суть, про їх відлучення від Церкви, про їх особисті, політичні, а не духовні інтереси і покликання.
• і нарешті –  неприпустиме. Догналівська секта провокує українське суспільство до громадянського протистояння; закликає до територіального і політичного поділу держави, що може розцінюватися у кримінальній  площині, як замах на територіальну цілість держави, вбачаючи у цьому зрадницьку дію чужинців до українського народу.  

Пропозиції:

• сповна використати надані місцевим органам самоврядування, зокрема обласним радам, права і обов’язки Конституцією України і українським законодавством діяти у правовий спосіб з метою забезпечення стабільності і громадського спокою, прийняти рішення про заборону функціонування доґналівської секти, диструктивної, агресивної, соціально-небезпечної, на території Львівської області; прийняти рішення обласної ради про припинення діяльності на території Львівщини доґналівської секти, як це зробили у міській раді Львова, Дрогобицькій райраді та в деяких районах Тернопільщини.  
• зобов’язати правоохоронні органи – СБУ у Львівській області, Головне Управління МВС України у Львівській області, Прокуратуру Львівської області, Державний міграційний комітет у Львівській області здійснити дії у межах своїх вповноважень для припинення діяльності доґналівської секти, а іноземних громадян зі Словацької та Чеської Республік депортувати за межі території України, які припинили священничу місію внаслідок їх відлучення від Церкви, рішенням Апостольської Сиґнатури Католицької Церкви.

 

Ухвалено на засіданні вченої ради Інституту народознавства НАН України.

Директор Інституту народознавства,

професор, академік НАН України                                           С.П.Павлюк

 

About The Author