Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер 31 тижня

Євангеліє

Мр.10, 17–27

«Піди, продай, що маєш, дай бідним, то й будеш мати скарб на небі»

Кожен з нас збирає якісь скарби. Кожен з нас хоче щось здобути: освіту, досвід, квартиру, працю, якісь знання, мудрість. Чому ж Господь нам каже піти і це все продати: що це значить? Однозначно – не уповати на це!

Бачимо, щоб ми не здобували тут на землі, воно ніколи не дасть нам такої певності чи стабільності, яку маємо в Бозі. Приходять життєві ситуації, коли ніщо, що ми здобули, не може нам допомогти в тих чи інших хвилях випробувань. Тому, коли Господь каже: «Піди, продай і роздай»,– значить не май до того прив’язання, покладися цілковито на Бога в своєму житті. Досягаючи того чи іншого,втрачаючи те чи інше,маючи те чи інше, не маючи нічого – вмій покладатись на Бога! Знай, що тільки Він є Той, який дав тобі життя, який в кожну хвилю дбає про тебе більше, ніж за лілеї польові. І як менше ми будемо уповати на якісь земні здобутки, людей, то більше ми будемо жити упованням на Бога, відтак більше будемо свобідніші, радісніші, і певніші на тій землі.

Апостол

Як 1, 19–27
«Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами»

Кожен з нас має якесь знання про Бога, бо знає багато з Катехизму, зі Святого Письма, з проповідей, з життя святих. Відтак – чимало ми вже можемо навчити і вказати іншим. Але бачимо, як часто в нашому житті є далеким наше життя від того, що ми знаємо і розуміємо.

Апостол Яків нам нагадує, що не головна справа не є багато знати, а найважливіше впроваджувати в життя те, що ми знаємо, що Бог нам відкрив.

Коли Бог нам щось відкриває, то Він у своїй любові вже знає, що ми здатні це втілювати. Тож маймо щораз більше бажання, а також відвагу, щоб усе, що ми пізнаємо впроваджувати в наше життя!