Чудо через заступництво кардинала Степаніца

«У п’ятницю після полудня я повідомив Святішому Отцеві, що лікарі оцінили як науково непояснене ймовірне зцілення через заступництво бл. Алоізія Степінаца». Про це позавчора сказав кардинал Анджело Амато, SDB, хорватам, які зібралися на Літургії з нагоди літургійного спомину цього мученика комуністичного періоду.

Префект Конгрегації з канонізації святих головував у Літургії в римській церкві св. Ієроніма.

Алоізій Степінац народився 8 травня 1898 року в селі Брезаріче. Він був п’ятою з восьми дітей глибоко релігійної сім’ї селян. Навчався в римському Григоріанському університеті, де отримав докторський ступінь у галузі філософії та теології. Його висвятили 26 жовтня 1930 року в Римі. Як священик брав участь у роботі «Карітасу», особливо в найбідніших районах столиці Хорватії. Папа Пій XI призначив його 29 травня 1934 року Архиєпископом-помічником Загребської Архиєпархії. Степінацу тоді було 36 років і він був наймолодшим єпископом Католицької Церкви. Архиєпископом Загреба він став після смерті Архиєпископа Антуна Бауера 7 грудня 1937 року. У зв’язку зі зростанням діяльності німецького нацизму в Центральній Європі, єрарх заснував 1936 року Комітет допомоги біженцям. У 1938 році він організував «Акцію допомоги єврейським біженцям».

Ставлення Степаніца до створеної 1941 року «незалежної хорватської держави» не було однозначним. Однак він протестував проти жорстокого ставлення до євреїв і сербів. «Ми завжди повинні захищати принципи вічного закону Божого, так само і щодо сербів, євреїв, циган, мусульман і православних християн, а також до кожної людини». Він нагадав, що Католицькій Церкві є чужими поділи на раси правителів і раси рабів. Католицька Церква знає тільки раси і народ, які є створені Богом, і якщо цінує когось більше, то це тільки через благородність його серця, а не силу кулака. У 1945 році до влади прийшли комуністи Йосипа Броза Тіто. Архиєпископа Степінаца арештували вперше після оголошення листа, в якому він висловив обурення з приводу вбивств священиків комуністичними партизанами. Коли він вийшов з в’язниці, Тіто намагався переконати його зробити хорватську католицьку Церкви незалежною від Риму. Стосунки Церква-держава ставали все більш напруженими. Зрештою, дійшло до протистояння, коли 22 вересня 1945 року єпископи Югославії оголосили пастирський лист, в якому вказували, що уряд Тіто порушив свої обіцянки.

Після нападів на Церкву і кампанію в ЗМІ проти особи Архиєпископа, у вересні 1946 роки він постав перед судом. Рішенням від 11 жовтня 1946 року його засудили до 16 років виправно-трудового табору і втрати цивільних прав.

У зв’язку з поганим станом здоров’я Архиєпископа Степінаца звільнили з в’язниці 5 грудня 1951 року і залишили під домашнім арештом. У листах до священиків він постійно застерігав щодо приєднання до контрольованих режимом товариств священиків. Папа Пій XII підніс його на консисторії 12 січня 1953 року до гідності кардинала і наголосив, що він є «прикладом апостольського завзяття і християнської сили». У результаті режим Тіто розірвав дипломатичні взаємини зі Святим Престолом.

У грудні 1959 року Степаніца викликали для дачі свідчень у процесі проти духівника семінарії в Загребі, Кирила Косова (який помер 2003 року, єпископ Дякова). У листі до суду єрарх пояснив, чому він не може давати свідчення. Він помер два місяці по тому. Існує підозра, що його отруїли. Перед смертю він пробачив своїх переслідувачів. Його останні слова були: «Fiat Voluntas Туа!» – «Нехай буде воля Твоя». Його поховали 13 лютого 1960 року в соборі Загреба в присутності цілого єпископату Югославії, багатьох священиків і вірян.

Канонічне дослідження про святість життя кардинала Степінаца почалося 1969 року, Іван Павло II затвердив декрет про його мучеництво від 17 лютого 1994 року. Раніше, 14 лютого 1992 року, парламент Хорватії скасував політичний процес проти кардинала Алоізія Степінаца і засуджуючий вирок.

Іван Павло II беатифікував кардинала Степаніца 4 жовтня 1998 року в Загребі. Він наголосив, що беатифікація є «перемогою Євангелія над тоталітарними ідеологіями, перемогою закону Божого і совісті над насильством і утисками». За словами Папи, він був великим символом боротьби Церкви з викликами зла.

За матеріалами: wiara.pl