Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Неділя 34-та після П’ятдесятниці

Євангеліє

Лк. 15, 11–32

«Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином».

У притчі про блудного сина, з ким би кожен з нас себе в ній не ототожнював – чи то з батьком, чи з старшим братом, чи з молодшим, – хочу найперше звернути увагу на одну річ: на те, що дало молодшому синові відвагу повернутись назад до батька. Переконаний, що причиною цього було, що у свій час він досвідчив усю глибину батьківської любові. І саме пам’ять про досвід цієї любові, незважаючи на гіркі падіння і тяжкі гріхи, збудила у ньому віру, що батько прийме його назад.

Кожному з нас про це важливо пам’ятати не лише в контексті того, що, не зважаючи на свої гріхи, ми завжди можемо прийти до нашого Отця з покаянням, а й у стосунках з нашими ближніми, яким, незалежно від їхньої поведінки, ми завжди маємо дарувати любов. За Йоаном Богословом, любов – це Бог, отже, дарувати іншим любов означає дарувати їм Бога. Тоді можемо бути певні, що цей досвід Бога, свідомо чи несвідомо, вони переживуть, а пізніше, може, усвідомлять і зможуть вернутись до Бога, як блудний син. Вкладаймо в інших людей любов, любім їх і ця наша любов неминуче колись проросте, дасть свої плоди!

Апостол

1 Кор.6, 12–20

«Тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною!»

Знаємо, що коли щось нам задарма дістається, то ми це мало цінуємо. А коли ж натрудимось, і прикладем зусилля щоб це отримати, тоді більше розуміємо цінність своїх здобутків. Напевно, так само ми не усвідомлюємо цінності вічного життя, бо за дармо отримали наше спасіння, дароване Богом.

Пам’ятаймо, що ми обдаровані можливостю жити вічно, це нам Бог дає як дар. Він дуже дорого за це заплатив своїми терпіннями, стражданнями, бичуваннями, муками, розп’яттям, своєю смертю на хресті.

З Божого великого милосердя ми є причасниками вічності, але наскільки ми свідомі того, як дорого Христос за це заплатив?

+Венедикт