Неділя 6-та Великого посту, квітна. Вхід Господній в Єрусалим

Євангелія від Йоана 12:1-18

¹ Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих. ² Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу. ³ Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира. ⁴ Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити: ⁵ «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?» ⁶ Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано. ⁷ Тож Ісус промовив: «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро. ⁸ Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди.» ⁹ Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились – не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив. ¹⁰ Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити, ¹¹ численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса. ¹² Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим, ¹³ узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благо-словен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» ¹⁴ І знайшовши осля, Ісус сів на нього, – як ото написано: ¹⁵ Не страхайся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб’яті ослициному. ¹⁶ Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено. ¹⁷ Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, – про те свідчив. ¹⁸ Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо.

Ісус, після рішення, ухваленого первосвящениками та фарисеями, викликане головним чином воскресінням Лазаря, його вбити, уже не ходив відкрито серед юдеїв, а подався разом з своїми учнями у місто, зване Ефраїм (Йо 11,47.53-54). Але наближається юдейська Пасха. Знаючи про свій близький кінець, Ісус, перед тим як увійти в Єрусалим, бажає попрощатися із своїми друзями у Витанії, і тому звертається до них своїм словом, щоб підтримати їх перед згіршенням хреста: його смерть не є поразкою, а даром життя; його приниження приховує славу, а його зовнішня слабкість насправді є прикриттям Божої сили.

Парадоксальний стиль Ісусового життя є взірцем для кожного його учня. Для того, щоб залишитися вірним слову Отця, Ісус не втрачає жодної нагоди, щоб дати зрозуміти своїм учням, що повне і остаточне життя проходить через те, що може здаватися запереченням життя, тобто страждання, смерть, відмова від будь-якого самозахисту.

Йоан таким чином приготовляє головні теми страстей і переплітає їх з образами похорону і воскресіння. Різні розповіді цього 12 розділу скеровують наш погляд завжди на сповнене надії майбутнє: зерно, що впало в землю і вмерло, приносить багато плоду. На фоні Христової смерті учень розуміє значення цього порівняння, коли споглядає Ісуса, піднесеного на хрест і з поглядом зверненим до Отця, в той же час, коли притягує усіх людей до себе.

I. Читання

1) Пророчий знак Ісусові смерті (12,1-8)

Історично-географічний вступ, яким розпочинається сцена помазання у Витанії, служить євангелистові, щоб пов’язати цей уривок з попереднім: “Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію” (в.1). Йдеться ймовірно про вечір суботи, що випереджає останній тиждень перед смертю Пророка з Назарету. У тому місці, де життя перемогло смерть зі знаком воскресіння Лазаря, Ісусові справили вечерю: “і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих” (в.2). Марія, з вишуканим жестом ніжності, намащує миром ноги Учителя.

Також і синоптичні Євангелія розповідають про це помазання: Марко 14,3-9 (перебране у Мт 26,6-13) і Лука 7,36-50. Розповідь з Євангелія від Йоана має деякі спільні елементи з Євангелієм від Марка, так як саме місце “Вітанія” (в. 1 = Мр 14,3), згадка про “ миро з щирого нарду, вельми дорогого” (в. 3 = Мр 14,3), розтрата “триста динаріїв”, які можна було роздати бідним (в. 5 = Мр 14,5), Ісусові слова “лиши/лишіть її” (в. 7 = Мр 14,6), натяк на Ісусовий “похорон” (в. 7 = Мр 14,8); але і відрізняється в інших характерних рисах, як помазання “Ісусових ніг”, що їх жінка “обтерла волоссям своїм” (в. 3 = Лк 7,38; у Мр 14,3 згадано Ісусову “голову” – жест месіанського посвячення), зв’язок помазання Ісуса з воскресінням Лазаря (вв.1-2), імена сестер, Марти і Марії (вв. 2-3), коли натомість у синоптичних Євангеліях говориться про Симона (див. Мр 14,3; Мт 26,6; Лк 7,40), спостереження “і наповнився дім пахощами мира” (в.3), натяк Ісуса на “похорон” а відтак на “бідних” (вв.7-8), а не навпаки, як у Мр і Мт, присутність Юди, пов’язана із зрадою (вв.4-6), якої нема у Мр, Мт і Лк. Однак різні Євангелія відрізняються між собою найбільше у саме богословській інтерпретації цієї події. Євангелист Лука більш зосереджений на прощення для грішників, а Марко і Йоан ставлять наголос на пророчий знак смерті і похорону Ісуса.

Сам розвиток дії і поведінка протагоністів відбуваються в дуже природний спосіб. Під час вечері на честь Ісуса, – а Марта думає про те, як найкраще прийняти гостей – Марія, сестра Лазаря, “узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого” (в.3) і помазує ноги Ісуса та обтирає їх своїм волоссям. Жест, вчинений Марією, є виявом вдячності за дар життя братові. Марія любить без розрахунків і калькуляцій. Запах пахощів, який наповнює дім символізує духовну любов, яку друзі з Витанії плекають до Ісуса (пор. Пп 1,12). Любов і вдячність до Ісуса є почуттями, які сповнюють “дім”, тобто малу спільноту з Витанії (пор. 8,35; 14,2).

Цій любові Марії, що проявилася в служінні, і її довір’ям до Господа, протиставиться постать Юди, “що мав його зрадити” (в. 4; пор. 6,71; 13,2; 18,2.5). Цей учень є типовим прикладом егоїзму і пожадливості грошей – людського знаряддя Сатани. Слова Юди піднімають соціальне питання: “Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?” (в. 5). Але насправді вони приховують його скупість і фальш. Якщо Марія знецінює гроші надаючи перевагу любові до Ісуса, то для Юди робить все навпаки: він усе покладає на гроші і знецінює любов. Хто любить, той не дивиться на витрати або на корисність подарунку; дивиться, натомість, на того, кого любить і його добро.

Євангелист Йоан більш як перейматися тим, щоб мотивувати причину, яка спонукала Юду говорити у цей спосіб, розкриває без жодних зволікань його таємничий намір: “Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано” (в. 6). Справжнім інтересом зрадника були не бідні і любов до них, а лише захланність злодія і власний прибуток. Юда намагається протиставити бідних Ісусові, тому що не зрозумів, наскільки насправді Ісус був близький до бідних, яким дарував життя і наскільки ці були вдячні Йому за те життя, яке отримали від нього.

На закид Юди Ісус відповідає: “лиши її”. Жінці Він не висловлює жодного закиду за те, що вона зробила, ба навіть пояснює її жест, як це пророчий знак, який стосується його близької смерті і похорону: “На день мого похорону зберегла вона те миро.” (в.7). Ці слова, сказані на початку останнього тижня життя Господа є вісткою, що фізична присутність Ісуса закінчується, і водночас виявляють любов Отця до світу, а можливо навіть приспішують рішення зради у серці Юди. Щире перейняття бідними, якими Ісус закінчує свою відповідь: “Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди” (в. 8), можна проявити по відношенню до Ісуса у різних обставинах і не виправдовує критики стосовно жінки. Він, який закликає до допомоги і підтримки до бідних, підкреслює однак, що Бог є більшим від усього і від усіх. Фальшиве розуміння безпосередньої користі також і для бідних, може нашкодити справжньому відношенню любові до Бога. Певно, що слід відкрити і любити Бога у братові поруч, але не слід забувати ,що Бога зустрічаємо у інших, саме тому що Він і є Особою. Любов до бідних не повинна звільнити нас від почитання Бога.

2) “Дізнавшись, що він там” (12,9-11)

Ще один раз те, що робить Ісус не проходить без уваги зі зовні. Вечеря, приготована друзями з Витанії стає поштовхом, щоб знову пробудити недавні захоплення Ісусом. Цей короткий уривок виконує функцію зв’язку не тільки зі знаком Лазаря (див. 11,1-46), але так само і з наступним уривком, в якому євангелист описує ентузіазм народу, що збігається, щоб привітати Ісуса під час його входу в Єрусалим (12,17-19).

Слава Учителя не стихає, незважаючи на те, що він намагався більше не з’являтися на людях. Численні юдеї приходять зі столиці, щоб зустрітися з ним, спонукані не тільки вірою в нього, але зокрема цікавістю, щоб “побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив” (в.9). Юдейські первосвященики ще більше утверджуються в їхньому рішенні: треба змусити замовчати (навіть убивством) цього Пророка з Назарету, який звіщає кінець месіанських очікувань. Ба навіть, щоб стати на заваді численним переходам на бік Ісуса, що, попри всі намагання первосвящеників проходять в самому юдаїзмі, охоронцями якого вони себе уважали, нема іншого шляху, як тільки знищити все те, що може бути живою згадкою про нього. Включно з Лазарем.

3) Месіанський вхід Ісуса в Єрусалим (12,12-19) (Мр 11,1-11; Мт 21,1-11; Лк 19,28-40)

На другий день після помазання у Витанії, Ісус йде в Єрусалим, незважаючи на добре знаний намір юдейського начальства стосовно нього (пор. 11,8.16.47-48.53). Юрба паломників, які прийшли у святе Місто на свято Пасхи і дізнавшись про чудо Лазаря, виходить за мури міста і йде назустріч Пророкові, проголошуючи його царем Ізраїлю і вітаючи його пальмовим гіллям як переможця.

Також й інші євангелисти переповідають цю подію і все синоптичне передання бачило у ній вхід месіанського царя у місто Давида. Йоан, все ж таки, перечитує цей епізод дещо по іншому: пригадує факт, що натовп виходить назустріч Ісусові за місто, радісні оклики, тему царської якості Ісуса, старозавітний фон і ще додає пасхальний аспект, оскільки Месія, що входить в Єрусалим є “переможцем смерті” (11,25-26). Царський характер особи Ісуса підкреслено так само “пальмовим гіллям” (в. 13) яким натовп звеличує Ісуса “ізраїльським царем” (12,13.15). Пальмове гілля було символом перемоги і вживали його в давнину для святкування повернення переможця.

Ісус входить у місто верхи на ослі, а народ викликує “Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!” (в.13). Цей оклик, що по-єврейськи означає “спаси”, в часи Ісуса висловлював заклик і хвалу звернені до Месії, який приходить від Божого імені і з його авторитетом (пор. Пс 118,25-26; 1 Мак 13,51; 2 Мак 10,7; Од 7,9). Євангелист зауважує, що цей вчинок сповнює пророцтво Захарії 9,9, який каже “ось іде твій цар верхи на жереб’яті ослициному” (в.15) – уточнення зрештою відсутнє у Марка і Луки. Так само деталь осляти, якого Ісус вибрав для їзди верхи, не слід занехати. Йоан на відміну від Мр і Лк не говорить про ослицю і не згадує ті обставини за яких її дістали для Ісуса. Знаходимося перед дуже загальною вказівкою, але великого богословського змісту.

Під час свого земського життя Ісус завжди уникав і відкидав емоційні реакції народу (пор. 2,23-25; 6,25; 7,3-8). У цьому епізоді, здається, він поділяє бажання тих юдеїв, що очікували славного царя, який відновив би стару славу Ізраїлю. Приймає оклики, тому що його година вже настала і його смерть розкладе усі крапки на “і” стосовно його царської влади. В дійсності він не дозволяє собі спокуситися, але корегує політично-національне піднесення натовпу, їдучи верхи на звичайному осляті. Ісус відкидає ідею тріумфального Месії, що йому запропонував Сатана, а натомість залишається вірним задумові, що його приготував Отець: на відміну від якогось воїна, що їздив би верхи на коні, як це було прийнято в часи Ісуса, він, як цар і Месія миру, якого звістили пророки, вибирає набагато скромніший знак.

Ісус заперечує яке-небудь бажання жорстокості і світської влади народу і підтверджує свою месіанську королівську якість. Він представляється зі символами покірності і любові, які можуть зрозуміти лише ті, що відкрилися вірі. Таїнство Ісуса-мирного Месії, як це добре висловлено в тексті пророка Захарії, полягає в його слабкості і його покірності, а не у силі завойовника, який наступає зі зброєю війни: “Радуйся вельми, о дочко Сіону! Викрикуй, о дочко Єрусалиму! Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці. Я знищу колісницю з Ефраїму й коня з Єрусалиму; воєнний лук буде зламаний. Він оголосить мир народам, і влада його буде від моря аж до моря, і від Ріки до кінців землі” (Зах 9,9-10).

Короткий уривок, який іде після уривку про Ісусів вхід у Єрусалим, виявляє в який спосіб Йоан роздумує і відчитує останні події з життя Ісуса. Богословський (в.16) і розповідний (в.17-19) коментарі, що їх євангелист подає до факту, кидає світло на різні способи розуміння: учнів, народу і тих же фарисеїв.

У першу чергу говориться про учнів, які “не збагнули того спершу” (в.16а). Ця примітка властива Йоанові (пор. 2,17.22; 15,20; 16,4), так що сам Ісус визнасть на Тайній вечері цей процес спомину-розуміння: “Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім’я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам” (14,26). Учні не один раз не були спроможні розуміти сенс Ісусових слів і діл. Лише після Пасхи, вони починають “пригадувати” кожну річ. Після того, як Христова слава виявиться на хресті, вони зрозуміють, “що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено” (в.16б). Тобто, у світлі Пасхи, учні розуміють месіанство Назарянина: як завдяки христологічному перечитуванню Писань, так і завдяки дару життя на хресті, здійсненого у таїнственній прославі, приготованій Отцем, незважаючи на відкинення з боку людей.

Після пасхального розуміння учнів євангелист описує розуміння народу “що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу” (в. 17а). Це вузьке коло осіб дає свідчення не лише особі Учителя із-за надзвичайного чуда, що він його учинив, але ще більше вірі в його місію посланця Отця, дателя життя і переможця над смертю. Це свідчення життя стане причиною, яка викличе в народові, що прийшов у Єрусалим на Пасху, бажання вийти на зустріч Учителеві з Назарету, який входить у святе Місто. Тема свідчення, дуже мила четвертому євангелистові, ще більше робить незрозумілою позицію тих, які відкидають, у сумнівах, діло Месії.

Вкінці Йоан описує і реакцію фарисеїв, яких неодноразово представляє саме як противників Ісуса. Вони розгублені через зростаючий консенсус довкола Ісуса і закидають один одному те, що не можуть контролювати ситуацію: “Бачите, що годі щось зарадити, бо ввесь світ іде за ним” (в. 19). Ісус з’являється на людях і всі його вітають, незважаючи на жорстокі заходи взяті перед тим (пор. 11,57). Фарисеї не завжди є, однак, об’єднані між собою проти Ісуса; тут вони саме представлені поділеними через невдачу їхніх задумів. Йоанівська іронія являється дуже витонченою і ясною: у нерозумінні юдейського начальства і фарисеїв знаходимо вістку христологічної правди, що скоро стане дійсністю: “ввесь світ іде за ним” (в.19); це пророче звіщення, справжнє пророцтво про те, що усі народи будуть поєднані в Христі.

ІІ. Одна думка для застанови

Помазала ноги Ісуса: Марія помазує ноги того, хто внедовзі вмиє ноги своїм учням; розливає пахощі на ноги Месії, який наступного дня увійде в Єрусалим, щоб царювати.

Ця розповідь, одна із найбільш неочікуваних і делікатних у цілому Євангелію, позначає початок останнього тижня Ісуса: вона є принципом нового створіння, світлом, яке освітлює те, що Господь прийшов здійснити в Єрусалимі. Ця жінка є першою, що робить щось для Ісуса, який в захваті від неї: каже насправді, що вона зробила “добрий вчинок” (див. Мр 14,6; Мт 26,10). Це насправді найкращий вчинок, який повертає творінню його первісну красу: нарешті одне створіння відповідає на любов свого Творця! У цьому жесті створіння досягає тієї мети для якої воно і створене. Те, що завжди відбувається між Отцем і Сином, тепер, вперше на землі, стається між Господом і цією жінкою: “Господь бо сотворив нове на землі: жінка шукає чоловіка!” (Єр 31,22б).

По-різному можна зустріти Ісуса: з пальмовим гіллям чи окликами як і єрусалимський люд, але так само і найціннішим, що маємо в своєму житті: любов’ю і вдячністю, як Марія. Через кілька днів пальмове гілля і “осанна” будуть замінені криком “розіпни його!”. Натомість Марія піде за Ісусом і на Голгофту, але і зустріне його Живим у день Воскресіння. Тому хай і це наше сьогоднішє вітання Ісуса не буде “поза містом”… натомість, приймім його у свій дім і обдаруймо його своєю любов’ю і вдячністю; не біймося виявити йому свою ніжність і почуття. А приємний запах-пахощі цієї любові – дару служіння – наповнить увесь наш дім, Церкву.