Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок ІІ-го тижня після Великодня

Йо. 3, 16–21: «Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним світ спасти».

Дуже часто ми, охрещені люди, які ходимо до храму Божого, молимося вранці та ввечері, сповідаємося, причащаємося. Та однак мало свідомі, мало розуміємо те, що Бог провадить нас до найголовнішого, а це до нашого освячення до нашого спасіння. Саме цього має найбільше прагнути і бажаати в своєму житті. Через Христову смерть і Воскресіння ми сталися учасниками Його Царства і отримали дар спасіння. І участь у Його Царстві для нас починається вже під час нашого земного життя. Лише мусимо це розуміти і більше шукати Бога у кожній ситуації свого життя. Бо сам Бог обдарував нас спасіння, але питання в тім, чи ми цього свідомі і чи ми цього бажаємо?

Ді. 4, 1–10

«Якою силою або яким ім’ям ви це зробили?»

Кожен може пригадати випадки, коли щось сказав чи зробив на стільки несподіване для себе, розуміючи, що лише з Божою поміччю це стало можливе. Чому так? Тому, що в якийсь момент ми стали відкриті на Бога. Бог вміє діяти через нас. Але чи ми вміємо завжди приймати Його силу?

Чому апостоли були такі сильні в проповідуванні Слова Божого? Це ж були звичайні люди, рибалки. На сучасний лад можемо сказати, що це були це були селяни, робітники, але вони діяли силою Св. Духа. Діяли, бо Господь давав їм цю силу, а вони приймали її. Через всю історію Церкви люди були слабкі, немічні, безпорадні перед сильними світу цього, але Божою силою могли робити великі речі!

+Венедикт