7 фактів про Папу Івана XXIII

Анджело Джузеппе Ронкаллі (мирське ім’я Папи Івана XXIII) народився на півночі Італії в містечку Сотто-іль-Монте в провінції Бергамо 1881 року. Виходець із селянської родини, він зберіг до кінця життя зв’язок з ріднею, з братами, які так і залишилися селянами. У віці 23 років був висвячений у сан священика. У 1925 році Ронкаллі, отримавши сан єпископа, починає дипломатичну кар’єру, виконуючи обов’язки Папського Нунція (посланця) у Болгарії, Греції, Туреччині та Франції. У 1953 році став кардиналом і Патріархом Венеції. А 28 жовтня 1958 року конклав обрав Ронкаллі 261-им Наступником св. Петра.

Зійшовши на папський престіл, виступав за мир і мирне співіснування держав з різними соціальними системами незалежно від пануючої в них ідеології. Прагнув модернізувати Католицьку Церкву у зв’язку зі зміненими у світі умовами. А за свою добродушність, простоту, гумор і благодійність серед людей, які працювали з ним і знали його особисто, швидко став відомий як «Добрий Папа».

Ми постаралися зібрати найяскравіші особливості та досягнення понтифікату Івана XXIII:

1 . Добрий Папа зробив прості, але важливі нововведення. Наприклад, встановив традицію публічно читати «Angelus» з вікна Апостольського палацу щонеділі, а перед молитвою коротко катехизувати присутніх вірян.

2 . Іван XXIII завжди хотів бути поруч з вірянами. Він був першим Папою, який покидав стіни Ватикану, щоб відвідати парафії, лікарні та в’язниці Риму. Часом він навіть прокрадався повз швейцарську гвардію, щоб таємно обходити місто.

3 . Папа взяв собі ім’я Іван XXIII. Вибір Папи сприйняли неоднозначно, оскільки Іваном XXIII іменував себе антипапа Бальтазар Косса, і майже 550 років жоден римський понтифік не називав себе Іваном, щоб його ім’я не співпало з ім’ям одіозної особистості. Сам Ронкаллі пояснив, що це ім’я йому дороге: так звали його батька. І цим наче очистив ім’я.

4 . За своє життя Ронкаллі був свідком двох світових воєн (під час Першої світової був покликаний в армію, де служив спочатку санітаром фронтового шпиталю, а потім військовим капеланом) і безлічі локальних, які розділили світ на два протилежних політичних режими. Він визнав потребу «будівництва» мостів світу, листувався зі світовими лідерами (також з країн соціалістичного табору), такими, наприклад, як Хрущов (лідер Радянського Союзу) або Ф. Кастро (Куба). Іван XXIII радив правителям держав «усвідомити величезну відповідальність, яку вони мають перед історією», і вирішувати спірні питання не силою, а шляхом щирих і вільних перемовин.

5 . Засуджуючи політику неоколоніалізму, Іван XXIII вперше в історії Католицької Церкви призначив кардиналом темношкірого єпископа Ругамбву з Танзанії. Папа провадив активний діалог з лідерами нехристиянських релігій В’єтнаму, Південної Кореї, Тайваню, Японії та інших.

6 . Безсумнівно, головною роботою Івана XXIII було скликання II Ватиканського Собору, наради всіх єпископів світу, покликаного виробити позицію Католицької Церкви у відповідь на виклики сучасності та сприяти екуменічним процесам у межах християнського світу. Літній Понтифік вважається перехідним Папою (тому що йому не вдалося самому здійснити програму «оновлення» Церкви), але можна вважати його ініціатором найглибших змін у Церкві в сучасний час (деякі з них можна характеризувати виразом «Церква повернулася до народу обличчям і стала говорити з ним зрозумілою мовою»).

7 . Іван XXIII прагнув до об’єднання християнського світу, встановив контакт з представниками некатолицьких християнських церков і заснував перший відділ Ватикану, щоб сприяти зміцненню єдності серед християн. Крім цього, Папа провадив діалог з нехристиянськими релігіями. «Усі люди брати, і все треба вирішувати по-дружньому, на основі взаємного людинолюбства», – говорив він.

2 грудня 1960 року Папа вперше за останні 400 років приймав у себе в Римі керівника Англіканської Церкви – Архиєпископа Кентерберійського Джеффрі Фішера.

А як спостерігачів на II Ватиканський Собор запросили представників мусульман, американських індіанців і членів різних християнських конфесій, серед яких було двоє представників Російської Православної Церкви. Іван XXIII надавав виняткового значення присутності на ІІ Ватиканському Соборі саме цієї Церкви.

***
Папа Іван XXIII помер 3 червня 1963 року від раку шлунка, відмовившись від операції, тому що вважав, що йому вкрай важливо провести Вселенський Собор. Його понтифікат, що тривав неповних 5 років, став справді революційним і плідним. У 2000 році Папа Іван Павло II зарахував Івана XXIII до лику блаженних (беатифікував його). А з 27 квітня 2014 року Церква вшановує його як святого. День пам’яті – 11 жовтня.

За матеріалами: icatholic.ru