Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 4-го тижня

Йо. 7, 1–13 «Ще Мій час не надійшов».

Греки окреслювали час словом «chronos» (все відбувається хронологічно, хронометр – пристрій, який міряє час). І так ми живемо у цьому час: є наше минуле, яке вже відбулося, наше майбутнє, якого ми завжди очікуємо, і теперішній час, який Богом нам даний.

Інше розуміння часу – «kairos» – час Божий. І Божий час, не в тім, що Бог якось особливо діє в нашому житті, бо Бог діє повсякчас, а в тім, що для нас важливо вміти бачити Того, який приходить. Бог, який приходить в наше життя, який промовляє до нас, який діє повсякчасно.

Дуже важливо вміти зустріти Бога, а найбільше – дякувати Йому, коли Він дає Себе нам відчути, коли це є час Його відвідин.

Ді. 10, 21–33

«Встань, бо я теж людина»

На своїй життєвій дорозі ми зустрічаємо багато неординарних особистостей, визначних, часто досить побожних, а то й святих людей. Часто зустрічаємо людей, які мають колосальний вплив на наше духовне життя, на наше навернення. Нерідко ми дуже захоплюємось цими сильними особами, вважаємо їх для нас важливими і цінними. І це є нормально, бо людина шукає зразків для наслідування і авторитетів.

Однак у всіх обставинах і особах важливо бачити, що їх послав Господь, і ніщо і ніхто не є випадковістю у нашому житті. Будь-які особи самі по собі не є ні досконалі, ні святі. Вони були лише тими хто дозволили Богові діяти в собі, прийняли Його дар життя в святості. І вони стали великими людьми, тому що Бог великий, і Він залишив відбиток Своєї величі в тих людях. Тож побачмо за кожною особою присутність Божу.

+Венедикт