Нові подробиці замаху на Івана Павла ІІ

Інститут народної пам’яті м. Катовіце встановив нові, важливі подробиці замаху на Івана Павла ІІ

7 квітня цього року прокурор Міхал Сквара з Інституту народної пам’яті м. Катовіце закрив слідство під номером S/12/06/Zk у справі замаху 13 травня 1981 року. В документі обсягом 230 сторінок подаються обширні аргументи, які вказують на те, що замах не був підготовлений і проведений божевільним чи ісламськими фанатиками, але був результатом діяльності «злочинного зв’язку збройного характеру». Ключову роль в ньому відіграли функціонери болгарських комуністичних спецслужб.

Це важливе припущення, яке в міжнародному правовому полі з’являється вперше. Італійське правосуддя кілька разів робило спроби з’ясувати обставини підготовки замаху 13 травня 1981 року, однак вдалось тільки вказати його безпосереднього виконавця, турецького терориста Алі Агджу та одного з турків, котрий постачав йому зброю. Однак не вдалося навіть довести вину Сергея Антонова, котрий, як один із трьох болгарів, сидів на лаві підсудних.

На потреби цього слідства прокурор Сквара не тільки проаналізував матеріал, зібраний італійськими судами, але й створив серію власних припущень на підставі документів з архівів колишніх комуністичних спецслужб, а також допитів їх функціонерів. Серед іншого в таємній переписці між болгарською слідчою службою та службою розвідки від 1991 року є запис, з якого випливає, що Антонов був ідентифікований як таємний співпрацівник болгарського громадського відділу під псевдонімом «Крум» №11953. Цей псевдонім не був вибраний випадково. Дядьком Антонова був комуністичний діяч Крум Антонов, котрий підтримував контакти навіть з генеральним секретарем Болгарської комуністичної партії Тодором Жівковим. Швидше за все, його протекції та зв’язкам з відділом Антонов, котрий навіть не мав диплому про вищу освіту, завдячував прибутковій посаді представника «Balcan Tourist» в Римі. Він не був випадковою особою, але людиною, інституціонально пов’язаною із комуністичними спецслужбами, а через родинні зв’язки потрапив до кола осіб, що мали до нього особливу довіру.

В цьому контексті стає зрозуміло чому болгарській відділ одразу після арешту Алі Агджи, в червні 1981 року, коли нікому ще й не снилось про «болгарський слід», опрацював концепцію операції «Ерозія 81». Її метою було запобігти в зв’язку із замахом «очорнення прогресивних сил і соціалістичної спільноти» імперіалістами із Заходу. Передбачалося, що буде підроблено лист Алі Агджи до лідера турецьких націоналістів Алпаслана Туркеша, в якому майбутній вбивця мав дякувати йому за «батьківську турботу» і ймовірну організацію втечі до Туреччини. Слід додати, що версія про те, що турецькі націоналісти самі придумали вбивство Папи є досі пропагована у середовищах, що намагаються прикрити участь комуністичних спецслужб у підготовці замаху.

Прокурор Сквара також віднайшов нотатку про візит високих функціонерів болгарського відділу у другій половині квітня 1981 року до Москви, хоча деталей цієї розмови невідомо. Слід нагадати, що власне на початку квітня 1981 року під час зустрічі в Цюриху Алі Агджа дізнався, що рішення було прийнято, а замах мав відбутись в середині травня.

У своїх свідченнях Алі Агджа неодноразово пояснював яким чином його і його спільника Орала Челіка мали евакуювати з Риму після замаху. Якби його не затримали, він добрався б до припаркованого неподалік площі св. Петра автомобіля Сергея Антонова і одразу був би доставлений до болгарського посольства і вивезений вантажівкою TIR з Італії. Як було встановлено в слідстві, 8 травня 1981 р. до Риму приїхав болгарський TIR, що привіз вина і алкоголь для потреб дипломатичного представництва. Вантажівка виїхала 13 травня ввечері, а болгарська сторона вимагала, щоб митне оформлення було проведено не на митниці, а на території посольства. Виявилось, що за усіма повʼязаним з цим діями наглядав Тодор Айвазов, один з трьох болгарів, з якими впродовж близько року контактував Алі Агджа. TIR виїхав до Італії саме в той день, коли туди повернувся Алі Агджа, щоб провести замах. Виїхала вантажівка через кілька годин після арешту турецького нападника, однак пуста. В обгрунтуванні також подаються свідчення Чеслава Вавриняка, котрий під час замаху виконував у Римі службу офіцера Правління ІІ генерального штабу (військовий відділ ПНР), про паніку, яка мала місце після замаху в болгарському посольстві, розміщеному неподалік польського. Звідти терміново виїхали Жельо Васілієв і Тодор Айвазов, спільники Алі Агджи. До Риму вони повернултсь тоді, коли ситуація, на їх думку, перестала бути небезпечною; Агджу схопили, але він нікого не видав.

Важливим елементом, що підтверджує участь болгарів у підготовці замаху на Папу є зізнання підполковника Ґюнтера Бонзака з Головного управління відділу Міністерства громадської безпеки НДР. Він був одним з координаторів дезінформативної діяльності в рамках операції «Папа» на території Італії та Німеччини. Він визнав, що функціонери болгарських спецслужб зʼявились у Східному Берліні невдовзі після замаху, а потім коли випливла інформація про болгарський слід, вони просили Штазі організувати діяльність, метою якої було поширення публічної інформації про те, що за замахом стоять виключно турецькі праві організації. Бонзак розповів також як відділи НДР і Болгарії, за натхненням совєтів, підробляли пізніше документи і використовували їх як автентичні, щоб поєднати праві політичні середовища в ФРН і Туреччині з особою Агджи.

У підсумку усього документу прокурор Сквара пише, що немає жодних сумнівів, що Агджа як мінімум до липня 1980 року перебував під безпосередньою опікою болгарської держави, яка надавала йому фінансову і організаційну підтримку в підготовці замаху на життя Папи. Стосовно совєтського впливу на цю діяльність – сам Агджа говорив, що з болгарами його сконтактував офіцер совєтського відділу Владімір Кузичкін – прокурор Сквара лише констатує, що італійський апарат провосуддя не зробив нічого для того, щоб розвинути і перевірити цей виток у слідстві. Очевидно, що без доступу до російських матеріалів, а також західних, оскільки Кузичкін втік на Захід і потім не вдалося його допитати, цей важливий виток свідчень Алі Агджи буде важко перевірити. Тому варто погодитись із думкою прокурора Сквари, що рішення про вбивство Івана Павла ІІ не було рішенням виконавців замаху, ані навіть тих, хто брав участь у злочинному звʼязку, укладеному з цією метою. «Над виконавцями злочину панували інші особи, особистих даних яких не вдалося встановити, але які перебували в досить високих ланках влади і функціонування в рамках комуністичного апарату». Доказ участі функціонерів болгарських спецслужб у підготовці замаху породжує питання про те, чи таке рішення могло бути прийняте без участі політичної влади Болгарії і Радянського Союзу. Як пише прокурор Сквара: «Логічні роздуми, оперті на знанні принципів функціонування держав Східного Блоку, вказують на те, що ні, однак в ході цього слідства не вдалося довести це безпосередньо».

За матеріалами wiara.pl