Священики і монахині поділилися із семінаристами досвідом душпастирювання в країнах Центральної і Східної Європи

Священики і представники монаших спільнот поділилися із семінаристами досвідом душпастирювання в країнах Центральної і Східної Європи під час спецкурсу місійного служіння ПМВ УГКЦ, що триває в Дрогобицькій духовній семінарії.

Отець Василь Мельникович приїхав на спецкурс разом із родиною – дружиною і двома дітьми – і розповів про свої п’ять років служіння у Мегіоні (Росія). “Як тільки висвятився, то одразу поїхав до Сибіру. Їхав з відчуттям тривоги. Але люди виявилися дуже добрі і побожні, кожен йде до сповіді і причастя. За рік побудували храм, посвятили його”, – сказав о. Василь.

Він відзначив, що в Росії потрібні душпастирі УГКЦ, і наголосив, що іноді священикам бракує християнського патріотизму, і вони готові їхати до Італії чи Іспанії, де є храми і де існує менше проблем, водночас не мають бажання їхати на менш привабливі місійні терени і розбудовувати громади від самого початку.

“У Росії є люди, які нас потребують. Потрібно їхати і виховувати в людей релігійний патріотизм”, – підкреслив о. Василь Мельникович.

Отець Олег Попюк ділився зі студентами досвідом душпастирювання в Естонії. “Естонія – цілком інша країна, фактично атеїстична, трошки розвинене лютеранство, але їхні храми теж порожні. Наша Церква там добре не розвинена. На сьогодні на теренах Естонії душпастирює тільки один священик”, – розповів о. Олег.

Водночас він відзначив, що українці – третя за чисельністю національна група в Естонії після власне естонців і росіян. І на сьогодні в країні проживає понад 26 тисяч вихідців з України. “Найбільше українців у Талліні. Там є наша церква, український культурний центр. В Естонії існує потреба в наших священиках. Треба активно працювати і піднімати духовність наших вірних”, – наголосив о. Олег Попюк.

Генеральний Вікарій УГКЦ у Румунії прот. Михайло Дубович запросив семінаристів приїжджати до Румунії на практику чи на канікули. “Побачите наші церкви, поводжу вас по парафіях, познайомлю зі священиками і нашими мирянами. У Румунії дуже сильний український дух, культура, люди зберігають традиції”, – відзначив о. Михайло Дубович.

Вікарій УГКЦ розповів, що в Румунії поживає близько 3000 українців греко-католиків і існує потреба в священиках, але українська спільнота залежить від румунського греко-католицького єпископа і існують певні проблеми з місцями служіння і проживання.

Отець Мартин Хабурський поділився з семінаристам досвідом служіння на Балканах. Він відзначив, що в Чорногорії і Македонії українських греко-католицьких громад немає. Водночас українці проживають у Сербії, Хорватії і Боснії. “Українці понад сто років тому переселилися до Боснії, а згодом переїжджали в пошуках землі до Сербії. Особливість Сербії – майже всі парафії змішані: українці і русини. Багато мішаних родин, є українсько-сербські, є українсько-русинські. Праці для наших священиків на Балканах сьогодні багато, починаючи від катехизації”, – сказав о. Мартин.

Військовий капелан Київської архиєпархії о. Дам’ян Габорій вже другий рік поспіль налагоджує співпрацю з українцями в Угорщині. “Як мінімум раз на місяць доїжджаємо, відправляємо Літургію. На жаль, українська громада перебуває без священиків і Церков, але водночас зберігає свою ідентичність завдяки активній громадській позиції. Люди чекають на священиків. Але існують деякі труднощі”, – відзначив о. Дам’ян Габорій.

Говорячи про співпрацю між українськими і угорськими греко-католиками, отець Дам’ян зауважив, що існує певне непорозуміння через бажання Угорської Греко-Католицької Церкви котролювати УГКЦ. “Ідеально було б, щоби ми були Церквою свого права з можливістю розбудови своєї структури”, – підкреслив військовий капелан.

Сестра Михайлина Горнакевич дев’ять років душпастирювала в Казахстані. Вона відзначила, що в цій країні існує потреба у священиках, і є потенціал у розвитку УГКЦ, але бракує охочих їхати на місійні терени до Казахстану.

“Ті люди потребують нас, бо потребують опори в житті. Їм важко жити. І наше завдання – дати їм надію, віру, дати Бога. Тому так важливо їхати туди, жити між ними, свідчити своїм життям і служінням. Якби не Казахстан, я б не знала Бога так, як я його зараз знаю, наскільки Він допомагає і наскільки Він пристуній”, – зазначила сестра Михайлина.

Вона також презентувала семінаристам документальний фільм про історію становлення українських греко-католицьких громад у Казахстані.

Інфоцентр ПМВ