Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Неділя 3-тя після Зіслання Св. Духа

Мт. 6, 22–34: «Світло тіла – око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле».

Яким дивним нам це не здавалось би, але те, як ми сприймаємо обставини, завжди є суб’єктивним. До прикладу, якщо кілька художників будуть змальовувати, скажімо, одну і ту ж церкву, то кожен з них зобразить її в інший спосіб. Якщо попросити трьох осіб, котрі були учасниками однієї події, розповісти про неї, кожен з них подасть її в інакший спосіб.

Знаючи нашу схильність до суб’єктивізму, Господь вказує нам на наше око. Наскільки ми стаємо чистіші від наших гріхів, настільки ми вміємо бачити все довкола чистішим і прозорішим, більш обєктивнішим. Наскільки ми самі занечищені, забруднені нашими гріхами, настільки в спотвореному, у викривленому вигляді бачимо все довкола.

Що більше ми преображаємось і перемінюємось, стаємо ближчі до Бога, то більше в Бозі, правильніше і по-Божому, все бачимо і на все вірно вміємо реагувати!

Рим. 5, 1–10 «Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками»

Коли ми робимо гріхи, то відчуваємо внутрішньо протест проти гріха, дискомфорт і бажання якнайшвидше стати перед Богом з покаянням, прийти до Св. Тайни Сповіді, позбутися того тягаря. Після Сповіді нам стає легше, миліше, приємніше, так ніби той тягар спав з плечей, але це, знову ж таки, наші відчуття.

Бо перед Богом ми однаково вартісні, і коли «грішні», і коли «праведні». Як каже в цьому посланні апостол, Бог відкупив людину і помер за людину, коли вона ще була грішною. Це важливо пам’ятати тоді, коли зневірюємось у власних можливостях жити в святості, коли падаємо під тим тягарем гріха. Божу любов і вірність ніщо не може похитнути. Бог є сталий і незмінний у своїй поставі до нас, Богові ми важливі. І то тільки ми зневірюємось у собі, а Бог ніколи не зневірюється нас!

+Венедикт