Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця десятого тижня

Мт. 22, 23- 33 “Бог не мертвих, але Бог живих.”

У кожній людині є внутрішня спрага і потреба шукати Бога. Тому ми стараємося приходити до храму, виконувати ті чи інші релігійні практики. Кожен по-своєму, в міру свого виховання, формації. Однак нам непросто побачити, що Господь не є Богом далеким, але бере реальну, активну участь у житті кожного з нас.

Дуже важливо побачити, що наше життя – це не набір яких випадковостей, але те, що Господь є присутній за кожною подією в моєму житті: що я не випадково народився в певному народі, в певний історичний час, мав таких батьків, але Бог це все дав мені. І тому Бог від нашого народження, аж до відходу у вічність бере активну участь у нашому житті. І так, як ми лише з живою людиною можемо мати стосунки, так вчімся будувати стосунки з Богом живим.

Тому життя прожити – не тільки виконувати ті чи інші обовязки, але дуже важливо побачити присутність Божу за кожною подією, за всім, що відбувається. І тоді кожна подія нашого життя для нас немов би оживе, бо за всім і в усьому будемо зустрічатися з нашим Господом.

2 Кор. 1, 12–20 «Що ми – ваша слава, як і ви – наша в день Господа нашого Ісуса Христа»

Усі ми в світі взаємозв’язані. Якщо я роблю щось добре, тим самим я потягаю до цього добра, «заражую» цим добром інших. Якщо хтось робить щось добре, так само мене потягає цим. І зворотньо – так само стається зі злом.

Тому коли робимо добро, ми являємо Бога свідченням добра для інших. Коли інші роблять щось добре, то також дають нам побачити цю божественну сутність, якій вони дають діяти через них. Тож робімо добро на збудування одні одних і на проповідування Слова Господа нашого Ісуса Христа!

+Венедикт