Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа тринадцятого тижня

Мр. 3, 20–27 «Його свояки вийшли, щоб його взяти, бо було говорено: «Він не при собі»

Дивна ситуація: найближчі родичі Ісуса приходять, бо ж не можуть усвідомити і досвідчити того, що проповідує сам Господь. Їм було складно впізнати в тому, якого вони знали як людину, Бога. Позаяк не тільки тоді, а завжди у всіх історичних часах і епохах так є, що людина, здебільшого, не хоче виділятись, бо їй трудно бути інакшою, на таку кажуть «біла ворона».

Ми часто хочемо прожити своє життя так, щоб про нас зайвий раз не говорили люди, тому уникаємо чогось особливого, що може спровокувати велику увагу до нас. Але саме до особливого, незвичного життя кличе нас Господь. У собі ми завжди переживаємо внутрішній конфлікт. З одного боку – знаємо, що говорить Євангеліє, а з іншого – над нами тяжіє суспільна думка: як все це буде виглядати в людських очах? Що вони скажуть, що вони подумають і як потім будуть ставитись до мене?

Якщо придивитися до нашого життя – християн, то маємо собі чесно і відверто зізнатися, що для нас важливіша здебільше думка людей, аніж думка Бога. Для нас суттєвіше, що скажуть люди, а не те, що «скаже» Господь. Люди ж говорять то одне, то інше. Нині кажуть:«Осанна», а завтра: «Розіпни».

Бог, Який є сталий і незмінний повсякчас, не очікує від нас сьогодні одного, а завтра іншого. І тому завжди маємо мати відвагу і старання вслухатися-вдивлятися: чого очікує від нас Господь і що скаже Господь у тій чи іншій ситуації? І для нас має бути важливіше, що скаже Господь, а не те, що думають люди.

2Кр. 9,12–10, 7 «Своєю молитвою за вас з’являються вам зичливі – заради надмірної благодаті Божої у вас»

Знаємо, як багато в світі матеріальної нужди, скільком людям потрібна допомога в дуже різних ділянках. Знаючи про те, що багатьом людей у світі не вистачає води, навіть дуже бідна людина в наших обставинах почуватиметься багатою. Буває, що ми під впливом емоцій кидаємо все, щоб комусь з них допомогти, хочемо допомогти багатьом, потім знеохочуємось, бо стрічаємось з живими людьми, які повні недоліків, вад, пристрастей. Знеохочуємось допомагати, бо часто нас використовують, і ми перестаємо довіряти.

Апостол дає нам дуже цінну пораду, що з великої любові до людини можна подбати про неї молитвою. Молитвою, можна подбати про кожну людину, про яку тільки згадаємо. Ми не можемо всім допомогти матеріально, для всіх приділити час і увагу, щоб поспілкуватися і сказати добре слово, але ми можемо в своїй молитві всіх віддавати Богові. Всі ті справи, проблеми, труднощі тих людей передавати Богові. Тож цінуймо нашу молитву і хай вона буде тим місцем, де ми будемо пам’ятати всіх, кого Господь посилає нам.

+Венедикт