Притча про виноградарів-убивць. Коментар Святих Отців на тринадцяту неділю по Зісланні Святого Духа

У тринадцяту неділю по Зісланні Святого Духа читається фрагмент Євангелія від Матея, у якому Христос розповідає притчу про виноградарів-убивць (21,33-46).

Пропонуємо коментар деяких Святих Отців Церкви та ранньохристиянських письменників на даний євангельський уривок.

33. Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов.

Слухайте іншу притчу

Даною притчею Христос хоче нас багато чого навчити: що Бог з давніх-давен промишляв про юдеїв; що вони з самого початку схильні були до вбивства; що прийняті були всілякі заходи для їхнього виправлення; що навіть після того як вони повбивали пророків, Бог не відвернувся від них, але ще послав до них Сина; що один і той самий є Бог Нового і Старого Завіту; що через смерть Христову звершено велике діло; що юдеї за хрест Христовий і за злодіяння своє понесуть повне покарання; що будуть покликані язичники, юдеї ж відкинуті. Притчу цю Христос пропонує після попередньої для того, щоб цим показати всю тяжкість провини і цілковито непростимий їхній гріх. Як же і чим саме? Тим, що юдеї, незважаючи на все піклування про них, дали блудницям і митарям випередити себе і притому так багато.

Святитель Йоан Золотоустий, Проповіді на Євангеліє від Матея 68,1.

Він обвів виноградник огорожею

Розсуди ж, яке велике було Боже піклування про них і яка непомірна їхня безтурботність. Він сам зробив все, що належало зробити робітникам: обвів огорожею, насадив виноградник, і все інше, а їм залишив небагато – дбати про те, що вже є, і зберігати доручене. Ніщо не було забуте, все приготовлено, але і при всьому тому вони нічим не скористалися, хоча багато що і в більшій мірі отримали від Бога. Так, коли юдеї вийшли з Єгипту, Бог дав їм Закон, дав їм місто, влаштував жертовник і храм воздвигнув. І відійшов, тобто довго терпів, не завжди карав відразу після злочину. Під словом відійшов розуміється велике Боже довготерпіння.

Святитель Йоан Золотоустий, Проповіді на Євангеліє від Матея 68,1.

34. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. 35. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. 36. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме.

Послав слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди

Він послав слуг, тобто пророків, щоб узяти від них плоди, тобто покору, доказану ділами. Але вони і цього разу показали свою злобу: не тільки після такої турботи про них не дали плоду, що виявляло їх бездіяльність, але навіть обурилися на тих, що прийшли. Якщо нічого було віддати, хоча були до того зобов’язані, то їм належало не дратуватися і не обурюватися, але благати. Вони ж не тільки обурювалися, але ще й обагрили руки свої кров’ю і самі, заслуговуючи покарання, передали на страту посланих. Тому Бог послав інших в друге і в втретє, щоб виявилися їхня злоба і чоловіколюбство Того, Хто їх послав. Але чому Бог не одразу послав Сина? Для того, щоб вони відчули, як несправедливо вчинили з посланими рабами, і, залишивши гнів, засоромилися Його пришестя.

Святитель Йоан Золотоустий, Проповіді на Євангеліє від Матея 68,1.

37. Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина.

Матимуть пошану до мого сина

Що означають слова: матимуть пошану до мого сина? Цими словами показується не те, що вони не знали Бога, але [позначується] намір виявити величину гріха, позбавленого будь-якого оправдання. Бог знав, що вб’ють також Сина, і однак послав. Словами ж матимуть пошану до мого Сина Він вказує, що повинні вони були зробити, тому що їм повинно було бути соромно. Так, якщо і в іншому місці каже: чи будуть вони слухати (Єз 2, 5), то не через незнання, але щоб не сказав хто-небудь з людей безрозсудних, що саме провіщення Боже мимоволі спонукає до непокори, для того і вживає такий образ вираження. Якщо вони вже були невдячними до рабів, то по крайній мірі мали б вшанувати гідність Сина.

Святитель Йоан Золотоустий, Проповіді на Євангеліє від Матея 68,1.

38. Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб’ємо його й заберемо собі його спадщину.

Вб’ємо його й заберемо собі його спадщину

Але як же поступили вони? У той час як вони повинні були прийти і просити помилування за свої злочини, вони ведуть себе як і раніше, навіть беруться чинити нові злодіяння, жахливіші за попередні. На це і Сам Христос вказує, кажучи: Доповнюйте й ви мірку батьків ваших! (Мт 23,32) У тому ж звинувачували їх пророки, кажучи: Руки ваші повні крови (Іс 1,15), і кров ллється без упину (Ос 4,2), а також: Ви, що будуєте Сіон кров’ю (Міх 3,10). Але вони не стали благорозумними, хоча і дана їм була ця велика заповідь не убий, а через неї велено було утримуватися від багато чого іншого; і багато вжито було інших різних спонукань для виконання ними цієї заповіді. Але незважаючи на все це, вони не залишили свого злого навику. Але що кажуть вони, побачивши Сина? Ходімо, вб’ємо Його. Для чого і за що? Чи можна їм було звинувачувати Його в чому-небудь, великому чи малому? Хіба в тому, що Він ушанував вас і, будучи Богом, стався для вас людиною та звершив незліченні чуда? Чи в тому, що прощав гріхи? Чи в тому, що закликав до Царства? Дивись, як вони у своєму нечесті вкрай нерозумні і як нерозважливі їхні спонукання до вбивства: вб’ємо Його, кажуть вони, і спадщина Його нам дістанеться (Лк 20,14)! І де мають намір вбити? Поза виноградником.

Святитель Йоан Золотоустий, Проповіді на Євангеліє від Матея 68,1.

39. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили. 40. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями? 41. «Лютих люто вигубить», – відповіли йому, – «а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно».

Господар і виноградник

Господар в цій притчі – Отець Господа нашого Ісуса Христа. А насаджений Ним виноградник втілює народ юдеїв, який походить від Авраама, Ісака та Якова, помножений, немов зірки на небі й немов пісок морський, виведений з країни Єгипетської і звільнений з рабства, через море введений в землю обіцяну – як сказано пророком: Вирвав єси з Єгипту лозу виноградну, прогнав народи, щоб її насадити (Пс 80,9).

Господь насадив юдейський народ в землі обіцяній, де течуть молочні та медові потоки, щоб вони принесли плід заповідей Божих. Обвів його огорожею, [тобто це] означає, що Бог зміцнив їх захистом ангелів. Видовбав у ньому чавило, тобто святу Церкву, де збираються плоди праведності й святості; подібно до того, як грона давляться лише в результаті старанної праці, так і святі мученики в результаті страшних гонінь і тортур, немов виноградні грона, проливають свою кров. Башта, збудована в центрі самого виноградника – наш Господь, що з’явився немов міцна башта посеред святої Церкви через Діву. І Його присутністю всі святі і мученики захищені духовною зброєю від свого підступного ворога, яким є диявол.

Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх, тобто пророків, до виноградарів, тобто до вчителів Закону, взяти свої плоди. Він вже раніше багаторазово, знову і знову, посилав пророків збирати плоди, але вони [вчителі Закону], з презирством повстаючи проти Господа, зустрічали їх мечами, побоями, камінням та переслідуваннями. Вони вбили Ісаю, закидали камінням Єремію, переслідували Іллю і обезголовили Йоана Хрестителя. І всякий народ, який переслідує своїх вчителів і не приносить плодів Євангелія, стає спільником юдеїв.

Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. Єдиний син господаря дому – Господь, Син Божий, що прийшов у виноградник з волі Отця, а виноградник цей – народ юдеїв. Але виноградарі, тобто учителі Закону, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб’ємо його й заберемо собі його спадщину. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили. Вони й розіп’яли Господа поза містом, коли кричали: Нехай буде розіп’ятий! (Мт 27,22)

Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями? «Лютих люто вигубить», – відповіли йому, – «а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно». Вони засуджують себе власними словами, що і має на увазі Господь, кажучи про Себе і їхнє невірство: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним; (…) Тому кажу вам: Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його (Мт 21,42-43).

Епіфаній Латинський, Тлумачення на Євангелії 31.

Вбивство поза виноградником

І де мають намір вбити? Поза виноградником. Бачиш, як Христос передвіщає про саме місце, де буде вбитий? І вивели його за виноградник і вбили (Лк 20,15). За свідченням євангелиста Луки, Христос Сам об’явив, що належало їм за це перетерпіти, а вони сказали: Нехай це не станеться, але Він навів свідчення. Він, поглянувши на них, сказав: Що, отже, значить оце написане: Камінь, що його відкинули будівничі, власне той став наріжним? Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; на кого ж він впаде – роздавить (Лк 20: 17-18). Матей говорить, що юдеї самі винесли вирок. Але в цьому немає суперечності – і те, й інше було. Вони винесли на себе цей вирок, а потім, зрозумівши сенс притчі, сказали: Нехай це не станеться! І Він заперечив їм словами пророка, запевняючи, що це неодмінно збудеться. Втім, і в цьому випадку не вказав їм прямо на язичників, щоб не дратувати їх проти Себе, але натякнув тільки, сказавши: а виноградник дасть іншим (Лк 20,16). Без сумніву, Він і притчу сказав для того, щоб юдеї самі винесли вирок.

Святитель Йоан Золотоустий, Проповіді на Євангеліє від Матея 68,1-2.

42. Тоді Ісус сказав їм: «Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших».

Христос, наріжний камінь

Каменем Христос названий з двох причин. По-перше, для віруючих в Нього Він – міцна основа і ті, які стоять на Ньому, не впадуть жертвою обманних підступів і не зрушаться під натиском гонінь. По-друге, Христос названий каменем, бо об цей камінь цілковито розбиваються нечестивці. Як кожна річ, вдаряючись об камінь, розбивається, не завдаючи збитку каменю, так і кожний, хто виступає проти християнства, сам розіб’ється, але християнству не зашкодить. От у цьому сенсі Христос і є великим каменем.

Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; на кого ж він впаде – роздавить (Лк 20,18). Одна справа бути розбитим, а зовсім інша – бути роздавленим, тому що при розбиванні залишаються частини, а те, що роздавлене, стає лише порошком, з якого нічого не зробиш. Якщо хтось падає на камінь, то не камінь його розбиває, це сам він розбивається об камінь. І тому те, що падає на камінь, розбивається не настільки, наскільки міцний камінь, а відповідно силі падіння.

Анонімний коментар 40.

43. Тому кажу вам: Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його. 44. Хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого він упаде, того роздушить. 45. Почувши ці притчі, первосвященики й фарисеї зрозуміли, що він про них говорить.

Вбити Бога, щоб могти безкарно грішити

Людина, яка вчинила великий гріх, готова зробити і ще більший, бо вже не має надії на Бога, як сказано у Соломона: Із злом приходить і погорда (Прип 18,3). Ось як хвора людина, поки страждання її важкі, сподівається на одужання і відмовляється від такої їжі, що шкодить їй; однак людина, яка розуміє, що вона невиліковна, себе обмежувати не буде. Так і людина, яка в міру грішить, ще надіється на спасіння і утримується, наскільки може, від подальших гріхів; проте якщо в силу поважних гріхів вона перестане надіятися, то у ній і не буде сумніву в тому, що вона за гріхи свої зв’язана судом Божим. Жалюгідний невігласе! Як є градація покарань за зло і кожен отримує своє покарання відповідно з мірою скоєного зла, так само є і градація слави за добро, коли кожен удостоюється слави пропорційно вчиненому добру.

Старозавітні первосвященики, що вже перестали надіятися на Бога, бо сповнилися всіма видами зла, підняли руки на Самого Бога (адже знали, що Христос – Син Божий) і перестали утримуватися від зла. Тобі це здається дивним? Кожна зла людина, докладаючи волю свою, піднімає руку на Бога і вбиває Його. Хто не зупиняється перед тим, щоб викликати гнів Божий, зневажає заповіді Його, зневажає ім’я Його, богохульствує, нарікає на Бога, незадоволеним обличчям дивиться на небо, гнівно рукою вказує на Бога, якщо міг би, убив би Його, щоб мати можливість грішити безкарно.

Анонімний коментар 40.

46. І намагалися схопити його, та боялися людей, бо ті мали його за пророка.

Первосвященики й фарисеї боялися людей

Хоча [первосвященики та фарисеї] були жорстокосерді і, в силу їхньої невіри і порочності, не прихильні до Сина Божого, вони все ж не могли заперечувати Його прямі судження і розуміли, що ці судження Господа спрямовані проти них. Тому й замишляли вбити Його, але боялися людей, бо ті мали його за пророка. Людський натовп завжди непостійний і воля натовпу нестійка, і різні водні течії і вітри захоплюють його. Зараз вони шанують пророком Того, про Кого пізніше стануть кричати: Нехай буде розіп’ятий.

Єронім, Коментар на Євангеліє від Матея 3.21.46.