“Важкі питання”. Чи правда те, що говорять про Боніфація VIII?

ПИТАННЯ: Чи правда, що Папа Боніфацій VIII відрізнявся особливою жагою влади та грошей, і Данте справедливо помістив його в одне з кіл пекла? Як можна увірувати в догмат про безгрішність Римських Пап, коли стикаєшся з подібними історіями?

ВІДПОВІДЬ: Що стосується догмату про «безгрішність», то слово «безгрішність» не дуже вдало передає українською мовою те, що правильніше було б називати «непомильністю». Але догмат говорить не просто про «непомильність Пап», а про їх непомильність, коли вони виголошують вчення про віру і мораль. Догмат про непомильність Папи означає, що коли Папа висловлюється як глава Церкви з питань віровчення та моралі, він не може помилитися. Непомильність Римського Папи – це привілей, обіцяний і дарований йому Ісусом Христом. Однак цю непомильність не слід плутати з безгрішністю у приватному житті і з безгрішністю в управлінні Церквою. Тому нас не повинен шокувати той факт, що деякі Папи аж ніяк не представляли собою зразок бездоганної поведінки і здійснювали в своєму житті і в своєму понтифікаті різні помилки. На думку істориків, до таких Пап відносився і Боніфацій VIII.

Історики Церкви не в усьому сходяться, оцінюючи діяльність цього Папи. Деякі звинувачення на його адресу суперечать одне одному, інші ж виглядають абсурдно і гротескно. Сучасні історики вважають, що все ж деякі з цих звинувачень небезпідставні, оскільки починаючи з 1297р. були засвідчені скарги на Папу з боку кардиналів і інквізиторів, які були в добрих стосунках із самим Боніфацієм VIII. Кардинал Ніколо ді Сант-Еузебіу, сповідник короля Філіппа IV, стверджував під присягою, що дізнавшись про канонізацію святого Людовика, багато хто висловив побажання, щоб «ця канонізація була здійснена іншим Папою, добропорядним католиком з хорошою репутацією». Крім того, 37 свідків звинувачення на посмертному процесі 1310р. були обрані з ворогів Папи, але багато хто серед них – миряни і духовенство, в тому числі італійці – займали при ньому високі посади. Малоймовірно, що всі вони дали неправдиві свідчення під присягою. Не говорить на користь Боніфація VIII і нерішучість його захисників під час процесу 1310р.: вони відкидають звинувачення, виявляючи в них суперечності, але не аналізують деталі і не наводять в його захист ніяких фактів, обмежуючись тим, що називають обвинувачів некомпетентними.

В Папській буллі, датованій 1303 роком, Боніфацій захищається від звинувачень, але її текст занадто абстрактний. А булла Rex Gloria, яка припиняє процес проти Боніфація VIII, не містить жодного слова на його захист – хоча це мовчання можна пояснити і його відносинами з Філіпом IV.

Звинувачення свідків, що мають під собою вагомі підстави, відносяться, скоріше, до характеру Боніфація – владний, імпульсивний і нестриманий. Він мав звичай говорити від власного імені, в той час як інші Папи говорили від імені Апостольського Престолу; крім того, сучасники звинувачували його в тому, що він вимовляв слова «жорсткі і суворі, вульгарні і неприборкані». Історик XIX століття П’єро Балан пише, що Боніфацій любив свою сім’ю «з недостатньою розсудливістю», роздаючи родичам «замки та багато іншого майна, володінь і областей».

Однак потрібно зауважити, що немає ніяких доказів обвинуваченню, яке звучить в «Божественній комедії» Данте: поет називає Боніфація симонистом, тобто тим, хто купує і продає церковні посади. Також історики сумніваються в правдивості інших звинувачень на адресу Боніфація: в матеріалізмі, аморальному способі життя і невірстві.

Нам сьогодні залишається тільки подякувати Богові за те, що Римські Папи давно не володіють земною владою, а останнім часом історія Церкви може похвалитися цілою вервечкою святих Пап, справжніх пастирів Церкви.