Папа Франциск: Церква з відчиненими дверима. Слід остерігатися як фальшивої поблажливості, так і надмірної суворості

Христова Церква покликана служити кожній людині, а тому вона не боїться та тримає свої двері відкритими навстіж. Так можна підсумувати довгу і змістовну промову Папи Франциска, виголошену ввечері, 18 жовтня 2014 р., під час заключного, 15-го з черги, загального зібрання ІІІ Надзвичайної Асамблеї Синоду Єпископів, присвяченої сім’ї. Святіший Отець не оминув увагою ні моментів напруження, ні спокус, які можуть супроводжувати працю Синоду, наголошуючи, однак, на благодатності і красі дискусії, пригадавши, що завданням Єпископа Риму є гарантувати єдність Церкви, а єпископів – «кормити стадо» і приймати загублених.

Папа називає дискусію між синодальними отцями «спільно пройденим шляхом», підкреслюючи ентузіазм, запал та благодать, виявлені у слуханні сімей, але вказує також на моменти напруження, спричинені різними спокусами. Однією із таких спокус він називає «неприязну заскорузлість серця». Вона, за його словами, проявляється «у бажанні закритися у написаному (літера) і не відкритися на несподіванки Бога, Господа несподіванок (дух); спокуса сховатися за законом, за впевненістю у тому, що ми знаємо, уникаючи того, що ми повинні ще навчитися та досягнути. Від часів Ісуса це є спокусою ревнителів, скрупулянтів, надто старанних і так званих традиціоналістів та інтелектуалістів».

Протилежною до цієї Святіший Отець називає спокусу «руйнівної поблажливості». Це є спокуса «боязких і так званих прогресистів та лібералістів», які «в ім’я обманливого милосердя завивають рани, не залікувавши їх перед тим, які займаються симптомами, а не причинами і коренями» проблеми.

Далі Папа вказав на спокусу «перетворювати камінь у хліб», з метою «перервати довгий піст», але також і спокусу «перетворити хліб у камінь», щоб кидатися ним у грішників, перемінити його «у незносні тягарі».

Існує також спокуса зійти з хреста для того, щоб вдовольнити натовп, замість того, щоб залишатися на ньому для того, щоб «сповнити волю Отця», спокуса піддатися «духові світу, замість того, щоб очищувати його та підпорядковувати Божому Духові».

Врешті, спокуса «не брати до уваги скарб віри, вважаючи себе не сторожами, а його власниками і панами», або ж, з іншого боку, «спокуса неприйняття дійсності, послуговуючись дріб’язковою мовою», яка багато про що говорить, але не каже нічого.

«Багато коментаторів, – зауважив Святіший Отець, – уявили собі, що бачать посварену Церкву». Однак, додав він, «Синод ніколи не піддавав сумнівові фундаментальні істини Святої Тайни Подружжя: нерозривність, єдність, вірність, прокреативність, тобто, відкритість на життя». Одночасно, «Церква не боїться закотити рукави, щоб обробити рани людей оливою та вином», адже вона «не дивиться на людство через стіни скляного замку, щоб судити чи класифікувати».

«Такою,– наголосив Папа, – є єдина, свята, католицька, апостольська Церква, яка складається з грішників, які потребують Божого милосердя. Такою є Церква, справжня Христова Наречена, яка намагається бути вірною своєму Нареченому та Його навчанню. Це Церква, яка не боїться їсти та пити з блудницями й митарями. Церква, двері якої відкриті навстіж, щоби приймати потребуючих, розкаяних, а не лише праведних чи тих, які вважають себе досконалими». Церква, яка «не соромиться брата, який упав і не вдає, що його не бачить», а навпаки, «почувається зобов’язаною підвести його та заохотити відносити подорож» до небесного Єрусалиму.