Слово Митрополита Львіського у день пам’яті святого великомученика Димитрія мироточця

Слово Митрополита Львіського у день пам’яті святого великомученика Димитрія мироточця

2Тим 2,1-10; Ів 15,17-16,2.

Преподобні та доброчесні отці,

Достойні Божі молільники та прихильники місіонерів-оріоністів,

Прийміть мою подяку за ваші молитви, за старання про спасіння своєї душі, за ваші уболівання над потребами ближніх, ваші милостині й діла милосердя, за ваше моління в ім’я миру, спокою в Україні та у світі! Ніхто із нас не сподівався, що у 21-ому столітті ми з вами будемо переживати військовий напад на нашу країну, захоплення території Криму, братовбивчу війну та затяжну війну з боку агресора. Усі молимося до Бога та очікуємо логічного кінця, надіємося, що Господь допоможе нам й винагородить мирним життям. Стараймося усі, щоб жити у мирі з Богом, бо там, де у душі панує гріх, така особа теж, знаходиться у непримиренному стані із Господом, а це найбільша поразка душі, хвороба, рани. Нашу душу необхідно постійно лікувати, бо людина – грішне створіння, неохоче противиться гріхові, часто потурає йому, тому такий стан небезпечний, хворобливий. Потрібно простого ліку: щирого каяття перед Богом в душі та серці, щоб привернути мирний стан духові, який дає тільки Господь. Хто не живе у любові зі Спасителем, така душа перебуває з ним в стані війни, тобто, гріх, за яким скривається злий дух, – ворог Бога та ворог людини. Дуже важливо у житті людини ніколи не миритися з гріхом, тобто, злим духом, необхідно через Тайну святої Сповіді спалити гріхи, знищити їх, не давати злим силам життя в душі та не накопичувати отрути в серці.

Стоїмо у церкві на молитві в обличчі Бога, пресвятої Богородиці, ангелів та усіх святих. Молимося разом з усіма небесними насельниками неба та разом зі святим великомучеником Димитрієм до Господа у справі спасіння нашої душі та душ наших ближніх. Цей герой Бога, рицар любові до ближніх, не завагався визнавати імені Христового та свого християнства в обличчі жорстокого імператора Максиміана. Великомученик засуджував римське ідолопоклонство, прославляючи правдивого Бога в Трьох Особах. Святець не ховався від земського володаря, служив Всевишньому та зростав у любові до Господа. Мученик готувався до смерті, знаючи уподобання лютого імператора, який себе уважав Богом. Володар Максиміан любувався своїм непереможним гладіатором Лієм, який підчас двобою скидав з арени християн на списи воїнів, на яких вони помирали. Відважний та віруючий в Христа юнак Нестор просив у в’язниці благословення у Димитрія, щоб вийти на поміст для боротьби з ворожим Лієм. Отримав дозвіл і Нестор виступив проти Лія, немов гарний і русявий хлопець Давид вийшов на поєдинок з філістимським велетнем Голіятом «… в ім’я Господа Сил, Бога ізраїльських лав» (1Сам 17,45). Як Давид зборов велета, так Нестор кинув гордого Лія на списи вояків, де той стікав кров’ю й помер. Нестор відразу був вбитий по приказу повелителя, ставши мучеником Христовим, а тіло Димитрія воїни пробили списами у в’язниці, віддавши духа в руки Господні – заснув на віки. Так відразу народилося два великих мученики Господні, які сміливо визнавали Христа і добровільно прийняли немилосердну смерть. Не вагалися втратити життя, зважаючи на слова Писання: «… Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя» (Од 2,10). Удостоїлися небесних вінців нагороди, якої у них уже ніхто не забере. Змінили дочасне на вічне, непевність і терпіння на вічну радість й духовну насолоду. Це – дуже щаслива заміна, якій не дорівняє нічого! Хоч святі мученики були позбавлені життя, однак, перемогли безжальних ворогів. Подібно, сталося зі святою мученицею Пелагією проти своїх мучителів: «Коли вона була жива, то вони усі надіялися перемогти її; а коли померла, тоді вони попали у великі труднощі, які показали їм, що смерть мучеників є перемогою мучеників» (св. Ів. Золот., «Похвальна бесіда про св. мчц. Пелагію, що в Антіохії» п. 2), – навчає Учитель Церкви. Колись святий учень Ісуса, Петро, запитував Господа, що апостоли отримають за те, що покинули усе й пішли за ним? Син Божий відповів: «… Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля» (Мт 19,28). Тих, хто йде за Господом, він посадить біля себе на престолах, щоб бути суддями людського роду. Це – велике піднесення, велика відзнака, бо сам Бог винесе на престол та наділить владою суддівства тих, хто залишилися йому вірними, навіть, до пролиття крові.

Святий Димитрій був, також людиною, яка відчувала радості й печалі, піднесення й болі. Він – син римського проконсула в Солуні. Сповідник розп’ятого Спасителя. Батьки, таємні християни, виховали його в дусі сповідування Христа. Не виховувався у семінарії чи монастирі, однак, досягнув високого духовного рівня, завдяки вірності й любові Бога. Мироточець Димитрій – добре освічений, вихований, людина військово-адміністраторських здібностей, молодий стратег, був іменований проконсулом Солунської округи. Був оборонцем околиці від варварів й мав завдання посилати на смерть тих, хто вірить у розп’ятого Христа. Але сам визнавав правдивого Бога, тому не міг посилати когось на смерть за віру в Господа. Святий Димитрій любив людей, особливо, вірних Богові, а через діла милосердя, піст та молитву, приготовляв свою душу на подвиг. Любов до Бога чинила його душу готовою на усе, тому удостоївся славного мучеництва в 306 році. «Любов й без мучеництва чинить учнями Христа, а мучеництво без любові не могло б цього вчинити» (св. Ів. Золот., «Слово похвальне перше про св. мч. Романа» п.1).

Побожні християни похоронили тіло святого Димитрія, яке залишалося нетлінним після сто років поховання та з нього випливало пахуче миро-олія. Великомученик увійшов в Церкву, як великий святий і слава про його подвиг збереглася до сьогодні. В Русі на початку 70-х років XI століття був заснований монастир святого великомученика Димитрія, який пізніше був іменований, як Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир. У наступні століття будувалося багато церков під покровительством цього святого і різна набожність вірних зростає до сьогодні в честь його імені. Він – воїн, що слугує у наші дні пригадувати українському війську про святого Димитрія, як силу патріотизму, мужність та відданість у захисті своєї Батьківщини. Святий великомученику Димитріє Мироточцю, заступайся перед Господом за нашу Батьківщину, за український народ, за мир й спокійне життя на землі усім народам.

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

8 листопада 2014 р.Б., каплиця Святого Луїджі Оріоне, м. Львів.